Джордж Мартін - Битва королів

— Застібку у вас на плащі,— вказав Тиріон.

Лорд Джанос, повагавшись, зняв прикрасу та вручив її Тиріону.

— У Ланіспорту золотарі набагато вправніші,— заявив той.— Не хочу вас образити, але червона емаль, що імітує кров, занадто яскрава. Скажіть мені, мілорде, ви самі застромили списа чоловікові в спину, чи ви тільки віддали наказ?

— Я віддав наказ, і зробив би це вдруге. Лорд Старк був зрадником,— лисина в центі Слінтової голови побуряковіла, а злототканий плащ сповз на підлогу.— Він хотів мене підкупити.

— Бо навіть не уявляв, що ви вже продалися.

Слінт з гуркотом опустив кубок на стіл.

— Ви п’яний? Якщо гадаєте, я тут мовчки сидітиму, коли ставлять під сумнів мою честь і гідність...

— Про яку честь ідеться? Визнаю, порівняно з сером Джейсліном, ви здійснили кращий обмін. Титул лорда і замок в обмін на спис у спину, причому вам навіть самому не довелося його встромляти,— кинув Тиріон прикрасу назад Джаносу Слінту. Відскочивши від грудей Слінта, який уже почав підводитися, вона з брязкотом упала на підлогу.

— Мені не подобається цей тон, міло... Куцю. Я — лорд Гаренхолу та член королівської ради, а ти хто такий, щоб мене ганити?

Тиріон схилив голову набік.

— Та, думаю, ви добре знаєте, хто я такий. Скільки у вас синів?

— Що тобі до моїх синів, карлику?

— «Карлику»? — спалахнув Тиріон.— Слід тобі було зупинитися на Куці. Я — Тиріон з дому Ланістерів, і одного дня, якщо боги дали тобі бодай стільки глузду, скільки слимакові, ти переді мною навколішках повзатимеш, що це зі мною тобі пощастило мати справу, а не з моїм лордом-батьком. А тепер, повторюю, скільки в тебе синів?

Тиріон добре бачив, як в очах Джаноса Слінта зненацька спалахнув страх.

— Т-три, мілорде. І дочка. Будь ласка, мілорде...

— Не благай, немає потреби,— ковзнув він зі стільця.— Даю слово, їх не скривдять. Молодших хлопців заберуть на виховання — будуть зброєносцями. Якщо служитимуть вірою і правдою, можуть з часом стати лицарями. Щоб ніхто не казав, що дім Ланістерів не винагороджує тих, хто йому служить. Найстарший син успадкує титул лорда Слінта й отой ваш страхітливий герб,— буцнув він ногою маленький золотий спис, і той покотився по підлозі.— Йому підшукають землі, й він зможе збудувати собі резиденцію. Це, звісно, буде на Гаренхол, але теж якесь пристойне місце. Дівчину до вінця хай підшукає собі сам.

Обличчя Джаноса Слінта з бурякового зробилося геть білим.

— Щ-що... що ви?..— його підборіддя затрусилося, як гора сала.

— Що я збираюся зробити з тобою? — Тиріон відповів не одразу — змусив йолопа трохи потремтіти від страху.— Карака «Літній сон» вирушає в путь з ранковим припливом. Капітан сказав мені, вона зупинятиметься в Мартингороді, на Трьох Сестрах, на острові Скагос, у Східній-варті-на-морі. Коли зустрінешся з лордом-командувачем Мормонтом, переказуй йому мої щирі вітання й передай, що я не забув про потреби Нічної варти. Зичу вам довгого життя й гарної служби, мілорде.

Щойно Джанос Слінт зрозумів, що негайна страта йому не загрожує, на його обличчя повернувся колір. Він випнув уперед щелепу.

— Ще побачимо, Куцю. Карлику. Може, це ти попливеш на тому вітрильнику, про таке не подумав? Може, це ти опинишся на Стіні,— він нервово реготнув.— Ти зі своїми погрозами... ну, ми це ще побачимо! Я друг короля, сам знаєш. Послухаємо, що Джофрі скаже з цього приводу. А ще Мізинчик і королева, так-так. У Джаноса Слінта багато добрих друзів. Ми ще побачимо, хто куди попливе, обіцяю. Побачимо.

Розвернувшись на закаблуках, як вартовий, яким він і був колись, він, відлунюючи чоботами по кам’яній підлозі, великими кроками перетнув малу залу. З цокотом збіг сходами, розчахнув двері — й опинився віч-на-віч з рослявим довговидим чоловіком у чорній кірасі й золотому плащі. До культі на правій руці кріпилася залізна долоня.

— Джаносе,— сказав чоловік, зблиснувши глибоко посадженими очима з-під випнутого чола й кучми чорного волосся, в якому вже майнула сивина. За чоловіком у малу залу безшумно увійшло ще шестеро золотих плащів, а Джанос Слінт позадкував.

— Лорде Слінт,— гукнув Тиріон,— певен, ви знайомі з сером Джейсліном Байвотером, нашим новим командувачем міської варти.

— На вас уже чекає паланкін, мілорде,— мовив Джейслін до Слінта.— Причал далеко, а на темних вулицях поночі небезпечно. Вартові!

Поки золоті плащі виводили свого колишнього командувача, Тиріон підкликав сера Джейсліна до себе та простягнув йому сувій пергаменту.

— Мандрівка далека, і лордові Слінту потрібне товариство. Прошу, потурбуйтеся, щоб оці шестеро приєдналися до нього на «Літньому сні».

Проглянувши імена, Байвотер посміхнувся.

— Як зволите.

— Серед них є один,— стиха мовив Тиріон.— Такий собі Дім. Скажіть капітану, що ніхто не образиться, якщо дорогою до Східної варти цього пасажира випадково змиє хвилею за борт.

— Я чув, море на півночі повсякчас штормить, мілорде,— уклонився сер Джейслін і вийшов, і його плащ затріпотів. По дорозі Джейслін пройшовся по Слінтовому злототканому плащу.

Тиріон лишився сам; він сидів, посьорбуючи залишки доброго дорнського вина. Слуги заходили й виходили, прибираючи зі столу. Тиріон попросив їх залишити вино. Коли вони закінчили, у залу ковзнув Вейрис, одягнений у розмаяну лавандову мантію; пахло від нього теж лавандою.

— Як ви солодко співали, мій добрий лорде!

— То чого в мене такий гіркий присмак у роті? — Тиріон притиснув пальці до скронь.— Я звелів викинути Алара Діма в море. І зараз мене аж підмиває вчинити так само з вами.

— Вислід цього вчинку може вас розчарувати,— відгукнувся Вейрис.— Шторми налітають і вщухають, хвилі накривають когось із головою, велика риба пожирає малу, а я собі все топчу світ. Якщо ваша ласка, можна й мені скуштувати вина, яке так сподобалося лорду Слінту?

Тиріон, нахмурившись, махнув на карафу.

Вейрис наповнив кубок.

— А-ах! Солодке як літо,— він зробив іще ковточок.— Виноград аж співає у мене в роті.

— Цікаво, що то за звук... Скажіть винограду, що вже досить співати: у мене голова зараз лусне... То зробила моя сестра. Ось чого не схотів розповісти наш вірний і відданий лорд Джанос. То Серсі відпровадила золотих плащів у бордель.

Вейрис нервово хихикнув. Отже, він усе знав.

— Але ви це оминули,— звинувачувально кинув Тиріон.

— Ваша люба сестричка,— сказав Вейрис так зажурено, мовби от-от розплачеться.— Про такі речі важко розповідати, мілорде. Я боявся вашої