Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 30. Алоїза та п’ять дверей

Алоїза напружено, з абсолютно рівною спиною та гордовито піднятим вгору гострим підборіддям, сиділа в чорному шкіряному кріслі у великій залі для дослідів. На столі, розташованому біля вікна, завдовжки від одного кінця кімнати й до іншого, знаходилося безліч колб всіляких розмірів, пробірок та інших скляних посудин з рідинами різного кольору. Схожими речами була заставлена і шафа біля входу в кімнату. 

Вже багато років Алоїза працювала над створенням особливого виду металу. Металу, з якого вже було зроблено п’ять дверей, які відкривали ходи в просторі та допомагали переміщуватися в різні точки планети. Багато років тому один український вчений зміг винайти цей особливий сплав. Та, здогадавшись, що цей винахід буде використано на шкоду людству, знищив усі записи, а сам безслідно зник. Проте, в результаті того досліду, залишилося достатньо металу, щоб зробити п'ять дверей. Ці двері могутні чорнокнижники та шамани того часу розташували в п'ятьох містах:  Кропивницький (Україна), Барселона (Іспанія),  Париж (Франція), Блед (Словенія) та Венеція (Італія). 

Ці міста тоді було вибрано не випадково. Саме там знаходилися найпотужніші енергетичні портали, які допомагали потрапити у світ магії, де і перебувала наразі Алоїза. З міста Кропивницький можна було за допомогою дверей потрапити до Барселони, де знаходився перший портал до Королівства тисячі вогнів або Алоїзіади, як ще його називали. З Барселони через двері переміститися в Париж, де був другий портал у світ магії до Королівства тіней. З Парижу можна було перейти до міста Блед у Словенії, де розташовувався портал до Королівства безкрайніх просторів. А з міста Блед був прохід до Венеції, де знаходився четвертий портал до Королівства нестримного потоку. Всі королівства разом належали до Світу магії, який знаходився у паралельному вимірі.

 

Алоїза відкинулася на спинку свого шкіряного крісла й згадала, як Амадін, під час навчання розповідав їй:

— На-асправді, — казав він, — існу-ують тисячі порталів до світу магії по всій Землі, але про-оходів у просторі між людськими містами та-ам немає. Тож, щоб дістатися до потрібного магічного ко-овена, чаклун мусить спочатку те-елепортуватися у людському світі до-о порталу, а потім пройти ним до королівства. Однак темний маг ви-итрачає си-илу-силенну енергії, яку йому треба берегти, щоб підтримувати сво-оє життя. 

Тому Алоїза тепер завзято шукала рецепт чарівного сплаву:

— Встановивши двері у всіх містах людського світу, ми зробимо переміщення по планеті та між королівствами для темних чаклунів доступнішим! — говорила вона на щорічних зібраннях магів.

Потай же відьма збиралася використати розробку лише на користь собі — напасти на інші магічні королівства й заволодіти ними. На створених з чарівного металу дверях, вона задумала повісити колодку з такого ж сплаву. А ключ, щоб був тільки в неї. 

Вона згадала як Амадін казав, що раніше чаклуни служили людям, й скривилася:

— Тисячі років тому, — й Амадін так само скривився тоді, як Алоїза зараз, — всі чаклуни були вихідцями зі світу людей, однак відрізнялися від інших своїми надзвичайними здібностями. 

— Якими? — зацікавилася Ліда.

— Ну-у, вони вміли малювати, уявляти та створювати силою думки ті образи, що зобразили на папері чи в уяві, — чоловік висунув язика так, ніби його нудить. — Єдиною умовою та підтримкою їх талантів було безкорисливе та самовіддане служіння людям. Всі свої вміння вони мали використовувати на благо людству, — й він голосно зареготав. Алоїза тоді лиш стримано посміхнулася. 

— Так от, — продовжив чоловік. — Світ магії та людський світ досить непогано співіснували. Й ці «добрі», так сказати, вчинки дійсно збільшували внутрішню силу й давали чаклунам молодість, красу та довголіття. Але ж, — він посміхнувся, показавши свої гострі зуби, — все одно вони жили тоді, як і світлі чаклуни тепер, якихось 500 - 1000 років. В той час як ми, темні, можемо жити вічно! — й він підняв руку, демонструючи жінці персня на пальці. Алоїза знову посміхнулася, без емоцій. Зітхнула. «Взагалі-то, — подумала вона тоді, — за це вічне життя я заплатила своєю зовнішністю і постійною потребою забирати енергію в інших». Та вголос вона цього звісно не сказала.

— Частина магів все-таки прийшла до тями, — продовжив Амадін, — й задумалася про те, чому вони мають служити недосконалим й примітивним істотам без талантів та умінь. Жадібність, жорстокість та властолюбство заполонили їх мозок та серця. Вони більше не хотіли лікувати хворих чи дарувати нові технології, які б покращили якість життя людей. Чародії прагнули правити та владарювати. 

На мить він нахмурився й ніби завагався чи казати:

— Та з часом ця частина магів-повстанців втратила свою природну здібність оживляти намальоване та матеріалізувати свої думки. Злі й гордовиті відьмаки мусили платити своєю душею за можливість чаклувати. Вони вже не мали нескінченної сили, оскільки вона з'являлася й росла лише від «добрих», — від цього слова Амадіна пересмикнуло, — думок та вчинків. І щоб поповнити свої запаси енергії та жити довго, вони тепер мали витягувати цю силу з живих істот. 

— І що було далі? — зацікавлено запитала тоді Алоїза.

— А далі чародії розділилися. Темні чаклуни об’єдналися, влаштували бунт та вигнали всіх світлих з магічних королівств. Ті не могли дати їм достойну відсіч, оскільки програвали чисельно. Тож вони просто розбрелися по світу й замаскувалися під звичайних людей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍