Ксандер Демір - Сет кохання та поразки , Ксандер Демір

Я поглянув на неї, намагаючись прочитати, що саме вона хотіла почути. Вікторія стояла, схрестивши руки на грудях, і хоча вона намагалася здаватися спокійною, у її очах читалася легка тривога.

— Минуле є минуле, — відповів я, знизуючи плечима. — Але.. — що я маю сказати? Що мені справді соромно перед нею? Що я справді жалкую, що вона дізналась про цю мою сторону? — Якби ж я знав, що через пару років, буду змушений знайти собі наречену, я б напевно що подумав про своє… життя.

Вона трохи відвела погляд, задумавшись, а потім кивнула, ніби приймаючи мою відповідь.

— Тобі немає чого хвилюватись, — тихо промовила вона, глянувши мені у вічі. — У всіх є своє минуле, яке б хотілось забути.

Я усміхнувся її словам, утім нічого не відповів, просто відчинив двері, пропускаючи її першою. Ми зайшли в дім, і тиша тут була майже відчутною після гучних розмов за вечерею.

— Дякую за такий… цікавий вечір, — сказала вона, повертаючись до мене. Її усмішка була лагідною, а в очах ще залишався слід втоми від пережитого вечора.

— І тобі… Дякую за те, що витримала це все.

Вона лише кивнула, не кажучи більше нічого, і пішла до своєї кімнати. Я затримався в коридорі ще на кілька хвилин, вдихаючи нічне повітря, яке долинало через прочинене вікно. Цей вечір залишив у мені багато емоцій і деякі зовсім мене не тішили…Вікторія все більше ставала частиною мого світу. І, можливо, саме це мене найбільше лякало.