Marina K - Душа між світами , Marina K

Макс отримав можливість обміну студентами, і йому випало поїхати до міста, де він провів значну частину свого дитинства. Це було місце, наповнене спогадами про друзів, перші закоханості й складні переживання. Після отримання листа про відрядження він довго дивився на карту міста, немов повертаючись у ті далекі часи.

Перш ніж вирушити, Макс зателефонував місіс Вільямс. Вона відповіла майже відразу, її голос звучав тепло, але втомлено.

— Місіс Вільямс, це Макс. Я їду в Україну. У місто, де ми жили. Я хотів запитати… як Тая?

У слухавці настала тиша, потім важке зітхання:

— Максе, вона все ще в комі. Лікарі не дають надії, але я… я все ще молюся.

Макс стиснув телефон у руці, намагаючись стримати емоції.

— Я зрозумів. Якщо будуть якісь новини, будь ласка, повідомте мені.

Місіс Вільямс відповіла, і вони попрощалися. Макс відчував, як у грудях наростає тривога, але він вирішив продовжити свій шлях.

Через два дні він був в Україні. По дорозі до міста він дивився у вікно автобуса, і знайомі краєвиди розгорталися перед ним, немов кадри з фільму. Приїхавши на місце, Макс пішки рушив до околиць, де стояв його старий будинок.

Він зупинився перед ним, дивлячись на зруйнований фасад. Спогади нахлинули хвилею — тут вони грали з Таєю, тут вона сміялася, тут вони ділилися мріями. Макс глибоко вдихнув і відчинив двері, які злегка скрипнули.

Всередині все було покрито пилом і павутинням. Він швидко розклав речі, почав прибирати, миючи вікна й підлогу. Будинок оживав під його руками, як і спогади в його серці.

Нарешті, Макс зайшов до своєї кімнати. Він відчинив вікно, і йому відкрився вид на будинок, де жила Тая. Але тепер у ньому жили люди. У дворі висіла білизна, чулися дитячі голоси, а на ганку сиділа жінка, читаючи книгу.

Макс на мить застиг. Картина була яскравою, живою, але водночас болючою. Його охопили спогади про ті часи, коли Тая була поруч. Він відчув суміш щастя, смутку й ностальгії.

Сівши на ліжко, він довго дивився у вікно, згадуючи кожну деталь із минулого. Але тепер це було нове життя, і він мусив прийняти це, навіть якщо спогади про Таю ніколи не залишать його.

Макс довго сидів біля вікна, дивлячись на знайомий двір. Його погляд зупинявся на кожній деталі: дереві, під яким вони з Таєю часто ховалися від дощу, старій лавці, де вони годинами розмовляли, і кам’яній доріжці, по якій Тая завжди бігала босоніж улітку.

Спогади накривали хвилями. Він згадав, як вони разом зустрічали світанки, малювали крейдою на асфальті, сміялися над дрібницями, які тоді здавалися такими важливими. Кожна деталь оживала в його уяві, мов старий кінофільм.

Макс втомлено провів рукою по обличчю й ліг на ліжко. Старий матрац тихо скрипнув під його вагою. Зачиняючи очі, він бачив лише її: її сміх, щасливі очі, невимушену посмішку. Він згадав той день, коли вони вперше відкрили свої мрії один одному, і той вечір під зорями, коли Тая вперше поклала голову йому на плече.

Його серце стискалося від болю й тепла одночасно. Якби тільки він міг повернути час назад...

Сон почав накривати його поступово. Останньою думкою, яка промайнула в його свідомості, було бажання, щоб у Таї все було добре. Щоб одного дня вона прокинулася і знову стала тією ж дівчиною, яку він завжди пам’ятав.

Макс заснув, і його сни наповнили образи з минулого: Тая, що сміється, танцює під дощем, тягне його за руку до чергової пригоди. Уві сні все знову було так, як раніше — щасливо, безтурботно й назавжди.

Наступного ранку Том неквапливо йшов до школи, насолоджуючись прохолодою весняного ранку. Його увагу привернув будинок Макса, що стояв занедбаний багато років. Цього разу вікна були відкриті, і з них ледве вловимо доносився аромат свіжозвареної кави. Том уповільнив крок, вагаючись, але цікавість узяла гору.

Він зайшов до будинку, обережно ступаючи по старих дерев’яних підлогах, які тихо рипіли під його вагою. У будинку панувала тиша, порушувана лише глухим шумом кавоварки. Том заглянув до кухні й побачив чоловічу фігуру. Це був молодий чоловік, років двадцяти, який спокійно готував каву.

Том застиг, спостерігаючи за його рухами, але відчуття, що він тут не один, швидко дійшло до Макса. Різко обернувшись, Макс перехопив руку Тома і уважно подивився йому в очі. Їхні погляди зустрілися, і в цю мить у Тома все всередині перевернулося. Він упізнав ці очі — вони були частиною його минулого, його всесвіту.

— Хто ти? — запитав Макс, усе ще міцно тримаючи його за руку.

— Том, — коротко відповів той, намагаючись знайти правильні слова.

Макс, здавалося, розгубився, але швидко опанував себе. Він посадив Тома за стіл і поставив перед ним чашку з кавою.

— Тож, Том, що ти робиш у моєму будинку?

— Я... я побачив відкриті вікна. Тут завжди було зачинено, — відповів Том, все ще оговтуючись від несподіваної зустрічі.

Макс уважно подивився на нього, ніби намагаючись прочитати думки. Потім несподівано простягнув руку:

— Макс.

Том потиснув її, намагаючись не показати хвилювання.

— Звідки ти? — запитав Макс, ніби прагнучи зрозуміти, що привело цього юнака до його старого дому.

— Ми з сім’єю переїхали два місяці тому. Живемо в будинку навпроти.

Макс на мить застиг, ніби його щось зачепило.

— У тому будинку? — уточнив він, підкреслено спокійно.

Том кивнув, не розуміючи, чому це питання викликало у Макса таку реакцію. Макс на хвилину замовк, ніби згадуючи щось важливе.

«Сім’я Таї,» — подумав він, уявляючи знайомі стіни й обличчя, які колись наповнювали їх життям. Спогади нахлинули, але він швидко повернувся до реальності.

— Що ж, Том, тепер ми знайомі, — сказав Макс із ледь помітною посмішкою. — Може, колись побачимось у цьому тихому містечку.

Том хотів щось сказати, але не зміг знайти слів. Їхні долі лише починали переплітатися знову, і кожен із них відчував, що це тільки початок.