Еллі Гарус - Роза для Клелії, Еллі Гарус

– Ну тоді збирайся, поснідаємо, сподіваюся ти хоча б їси харчі, а не сонячні промені.
Тихо посміхаючись Клелія почимчикувала за Монтеєм на подвір’я.

– Я залишу ключі у кашпо під навісом на випадок, якщо тобі знадобиться прихисток.  

– Окей. – Вона зупинилася біля позашляховика, заглядаючи через скло у салон. – Ти з'їв той клятий шоколад?

– Сідай. Вночі вмолов, – запевнив, – ще й охоронця на вахті пригостив. Ти краще попередь мене заздалегідь, які смаколики викликають у тебе напад.

– З їжі більше нічого, тільки шоколад.

– Ага, шоколад та троянди – табу.

– Даремно ти за мною приїхав. Якщо люди Абеля помітять мене у нас виникнуть зайві проблеми.

– Ти що острах схопила? – гигикнув. – Розслабся, ми знаходимося далеко від міста. І снідати поїдемо в інший бік. До того ж за мною ніхто не стежить. На зборах у боса я не ставлю дурних питань. Він упевнений, що я пильную Лілі, й ні сном ні духом що насправді відбувається. А ти... – Монтей здивувався, що цього разу дівчина сіла біля нього.

– Що я?

– Ти вже не вона, не Лілі, й річ не у новій зачісці, одязі та маскуванні. Є в мене один знайомий, він майстер переховуватися роками, досить вдало, і знаєш у чому його секрет?

– У пластиці та імміграції?

– Він дійсно повірив, що його колишнього "я" більше не існує.

– Звісно, як тут переконати себе, якщо ти весь час називаєш мене її ім'ям, а я маю вже нове.
Завівши авто, Монтей здивовано витріщився на дівчину.

– Даруйте, пані, я не знав. Як до вас звертатися?

– Та, що вірна своїм принципам, Фідес.

– Якщо я не плутаю, здається, то щось з римської міфології? Богиня? Можна просто Фідес?

– Так, будь ласка, просто Фідес.

– Фідес... – протяжно вимовив, ніби куштуючи його на смак. – Не схожа на тебе. Вона уявляється мені брюнеткою та стервом.

– Я і є стерво.

– Сумніваюся, – протестуючи похитав головою, – бо ти совісна й віддана тому, до чого маєш віру.

– Не удавай наче знаєш мене.

– Що ти, я ледь себе знаю, але дещо устиг розгледіти у тобі. – Надавив на педаль газу. – Ти підеш до кінця, яким би згубним він не став для тебе. А я, у будь-якому випадку, допоможу закінчити почате.

– Стефано, схоже, купився на твою непохитність та кмітливість.

– Скоріш за все на притаманну зухвалість.

Монтей привіз їх поснідати у ресторан швидкого харчування за тридцять кілометрів від будиночка, геть у друге індустріальне містечко.

Вони зайняли вільний столик біля вікна, зробили замовлення. Для обох знаходитися тут без прикриття набагато безпечніше. Після того, як офіціантка принесла їх сніданок, Клелія почала докладно і неспішно розповідати про задум Стефано витягнути її раз і назавжди з під влади Буре́. Він полягав у тому, щоб підлаштувати смерть Лілі при свідках. Аби рідня упевнилася у її загибелі Стефано до останнього тримав під контролем процес поховання небоги.

– У труні був хтось?

– Звичайно, там спочиває справжня покійниця. Я помітила ще того разу, що тебе розпирає від цікавості.

– Ну і хто ж там?!

– Дядько теж мав деякі зв'язки, тобі, напевно, відомо, – зробила ковток кави, зітхаючи, – він дістав тіло дівчини та видав за Лілі. Покійниця була мертвою за схожих обставин.

– Цікаво. Як ви обіграли її лице, попрацювали хірургічно або макіяж?

– З цим проблем не виникло, воно набрякло від алергії, тож під час процесії було накрите хусткою. Добре, що Лілі з нею однієї комплекції, хоча за останні місяці вона трохи набрала вагу.

– Лілі набрала? – усміхаючись перепитав й огледів її оцінювальним поглядом. – Ти ж худюча, аж за вітром хитає.

– З травня пів року минуло, встигла повернутися до колишніх форм.

Монтей саркастично похитав головою доїдаючи яєчню з беконом, йому мало в те вірилося, згадуючи її зображення на фото, що шість місяців тому, завжди струнка, вона відрізнялась від себе теперішньої.

– Тож смерть була Лілі підлаштована так, щоб це сталося у маєтку Абеля?

– Не зовсім, так, ми планували її смерть, але підвернувся випадок. Дема вирішила вбити її раніше, чим ми зібралися втілити в життя план смерті Лілі.

– Ба! – зацікавився. – І як ти цим скористалася?

– То був ювілей Абеля. Я, звичайно, приїхала. Стефано теж збирався, але на наступний ранок, бо мав справи. Після застілля я вдала, що алкоголь вдарив мені у голову та пішла відпочивати у свою колишню спальню. Дема якось підозріло попередила, що покоївка її підготувала для мене. Я обдивилася кімнату та знайшла за нічним столиком, на підлозі біля торшера, невеличкий букет троянд. То був такий сорт, який не мав запаху. Але для Лілі все одно яка троянда, результат один і той же. У маєтку всі знали, що у Лілі алергія на троянди. Я збагнула, що Дема щось замислила і скористалася її підступністю на власну користь.

Вона перевела подих.

– Я зачинилася. Випила ліки проти алергії, але не повну дозу, щоб викликати у себе алергічну реакцію для правдоподібності. Подзвонила Стефано, розповіла про сюрприз і те, що я замислила. Він згодився з новим планом. На ранок дядько приїхав, у той момент сполохана покоївка спустилася донизу, повідомила, що не може до мене достукатися. Стефано перший мене знайшов у кімнаті. Констатував, що Лілі слабо дихає. Вона справді мала симптоми, але не фатальні. Її забрала швидка, за домовленістю Стефано, звичайно. А уже в лікарні їй констатували "смерть" спричинену навалою астми.

– Ви дуже ризикували.

– Зате усі точно повірили, що Лілі померла. Абель був у шоку, не очікувано, схоже, донечка не ознайомила його зі своїми планами.

– Стефано згадував у записі про Деметру. Дав пораду придивитися до неї… – проштовхнув з’їдене апельсиновим соком. – Цікаво, це якось пов’язано з підвіскою?

– Можливо. Дема не наївна, якою здається. Бувало дивишся на неї, а насправді ж їх дві… Дві особистості в одному тілі. Одна ніби дурепа, друга – аферистка. Фантастичні речі з людьми відбуваються після втручання у мозок. Почитай на дозвіллі про лоботомію.