Ірвін Шоу - Нічний черговий

я одержу назад свої сімдесят тисяч доларів, не знаю, наскільки мене вистачило б на такі розваги.

Після вечері було ще гірше. Коли ми повернулися до готелю, чоловіки пішли грати у бридж, а Флора попросила мене спуститися з нею в дансинг «Королівський клуб». Кульгава дама пішла з нами подивитись, як ми будемо танцювати. Коли ми сіли за столик, Флора захотіла шампанського. Цього разу платив уже я.

Я ніколи не любив танцювати, а Флора була з тих жінок, які так притискаються до своїх партнерів, ніби хочуть позбавити їх можливості рухатись, щоб ті не втекли. У кімнаті було душно, мій фланелевий піджак був досить важкий і тісний під пахвами, до того ж я потопав у ароматі Флориних парфумів. Танцюючи, Флора весь час лагідно дзижчала в моє вухо.

— О, я така рада, що ми познайомилися,— шепотіла вона.— Я ніяк не можу затягти Білла на танцювальний майданчик. Можу заприсягтися, що ви — першокласний лижник. Це видно з того, як ви рухаєтесь.— Очевидно, в мозку місіс Слоун секс був нерозривно пов'язаний з іншими видами людської діяльності. — Ви покатаєтесь завтра зі мною?

— З радістю, — погодився я. Коли б мені пощастило скласти список осіб, підозрюваних у викраденні моєї валізи, Слоуни опинилися б десь у кінці. Звільнився я тільки опівночі, коли було випито ще дві пляшки шампанського. Підписавши чек, я провів дам нагору, де їхні чоловіки грали у бридж. Слоун програвав. Я не знав, радіти мені чи сумувати. Якщо це мої гроші, я повинен був би ридати. Якщо його, це б мене тільки потішило. Крім земляка Слоунів, за столом сидів ще гарний сивий чоловік років п'ятдесяти і стара дама, увішана коштовностями, яка розмовляла з сильним іспанським акцентом і каркала, як ворона. Міжнародне Товариство Розпрекрасних Людей.

Поки я спостерігав за грою, сивий чоловік розіграв невеличкий шлем.

— Фабіане, — сказав Слоун,— мені щороку доводиться виписувати чек на ваше ім'я.

Чоловік, якого Слоун назвав Фабіаном, лагідно усміхнувся. У нього була по-жіночому м'яка, чарівна усмішка, яку випромінювали зморшки довкола прозорих темних очей.

— Мушу зізнатись, — сказав він, — що мені трішечки везе. — Він мав приємний хрипкуватий голос і трохи незвичайний акцент. Я не міг здогадатися, звідки він.

— Трішечки! — повторив Слоун. Йому нелегко було розлучатися з грошима.

— Я іду спати, — заявила Флора. — Завтра я збираюся піти покататися.

— Я скоро буду,— кинув їй Слоун. Він тасував карти з таким виглядом, ніби гострив зброю.

Я відпровадив Флору до її дверей.

— Як приємно, — процвірінчала вона, — коли ми з вами ідемо отак під руку.— Вона поцілувала мене в щоку, захихотіла, побажала мені доброї ночі і пішла в номер.

Спати мені не хотілося, тому я трохи почитав. Приблизно за півгодини почув кроки, потім двері в номер Слоунів відчинились і зачинилися. Крізь стіну до мене долинало якесь бурмотіння, що його несила було розібрати. Потім настала тиша.

Я зачекав ще п'ятнадцять хвилин, поки вони заснуть, потім прочинив двері. Уздовж коридора виднілося охайно розставлене взуття — чоловічі й жіночі мокасини, лижні черевики у споконвічному порядку — по дві пари, носаками до спочивальні. Але перед дверима Слоунів стояли тільки шкіряні черевички, в яких Флора їхала у поїзді. Бо-зна, з якої причини, її чоловік не схотів, щоб його коричневі черевики на гумовій підошві, можливо, десятого розміру, блищали. Я беззвучно зачинив двері, щоб обміркувати, що б це мало означати.

10

— Мене непокоїть мій чоловік,— поскаржилась мені Флора Слоун, коли ми пили передобідній коктейль на терасі кафе «Корвелья-клуб», сидячи серед приморських греків, міланських промисловців і жінок з багатьох країн, що приїхали сюди по здобич. Флора Слоун, якій явно бракувало того, що називають «витонченим вихованням»,— їй нічого не варто було, захопившись, перейти на говірку нью-йоркських офіціанток, улюблениць шоферів вантажних машин,— почувала себе тут мов удома і приймала увагу чи байдужість публіки до власної персони з належним апломбом. Я, навпаки, почував себе людиною, яка щойно перейшла лінію фронту і опинилась у ворожому таборі.

Приятелювання зі Слоунами за ці два тижні обійшлось мені у сто двадцять франків, але я мусив усюди бути поруч зі Слоунами, хоча й не був певен у своїх підозрах щодо Білла. За словами Флори, уранці він завжди по кілька годин розмовляє зі своєю конторою в Нью-Йорку, а вечори присвячує картам.

— Він зовсім не засмагне,— жалілася вона,— і, коли ми повернемось у Грінвіч, ніхто не повірить, що він бодай здаля бачив ті Альпи.

Тим часом я мав честь супроводжувати Флору Слоун у гори і платити за її обіди. Їздила вона добре, але була з тих жінок, що постійно скаржаться на черевики і верещать, коли спускаються з гірки. Більшість часу мені доводилося вистоювати на колінах, відпускаючи кріплення, а потім, через кілька хвилин, знову затягуючи їх. Я не міг хизуватися на снігу червоними штанями і лимонною курткою, знайденими у чужій валізі, і купив собі лижний костюм спокійного блакитного кольору. Коштував він дуже дорого.

Уночі на мене неминуче чекали танці до повного спітніння і шампанське. Мадам Слоун ставала дедалі агресивніша у своїх заграваннях, а під час танцю мала неприємну звичку стромляти свого язика мені у вухо. Я дуже хотів опинитись у номері Слоунів і обшукати його, але не такою ціною. Моя байдужість мала багато причин, не останньою з них був цілковитий брак реакції на будь-які сексуальні подразники. Це почалося тоді, коли я виявив, що мої сімдесят тисяч доларів зникли. Гроші додають сили. Це я знав. Але не здогадувався, що втрата їх вплине на мене саме так. Я був певний, що кожен мій необачний крок загрожує поразкою. Флірт із Флорою Слоун міг зайти надто далеко, і вона зробила б з мене посміховисько. В моїй уяві поставали навіть картини майбутнього довгорічного перебування у психіатричній лікарні.

Мої зусилля як детектива були принизливо марними. Кілька разів я знаходив причину постукати до Слоунів, сподіваючись, що мене запросять у номер і я зможу бодай похапцем оглянути кімнату, але кожного разу, незалежно від того, чоловік це був чи жінка, мене приймали на порозі, лише трохи прочинивши двері.

Щоночі, коли готель засинав, я нечутно вислизав з номера, але коричневі черевики у коридорі не з'являлися. Я почав думати, що а купе поїзда став жертвою галюцинації і що Слоун ніколи не мав на собі коричневих