Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

із значним прискоренням. Акустик прокашлявся.

— Пакет доставлено. Все готове до випробування. Буду радий, якщо

ви

зможете

підтвердити

транзакцію,

щойно

пересвідчитеся в його доставці. У мене виплати на носу. Мені

дали крайній строк.

На фоні щось зашипіло. Десь розсміявся далекий голос.

Жіночий. Кінець файлу.

Вона прокрутила запис іще чотири рази. Серце калатало, кінчиками пальців ніби струм пробіг. Звісно же, їй потрібно

пересвідчитися. Але це останній і найбільш небезпечний крок.

Коли Голден заграбастав «Росинант», той був зразком

якнайсучаснішої техніки. Звідтоді в його системах безпеки

могли здійснити не одну модернізацію. Вона встановила канал

простого віддаленого доступу, пустила його в обхід через

одноразовий

комерційний

акаунт

зі

станції

Церера.

«Росинанту» можуть знадобитися дні на те, щоби підтвердити їй

успішну інсталяцію та роботу бекдору, підтвердити її владу над

кораблем. Та коли він уже підтвердить…

Це був останній шматочок. Усе розставлене по місцях. Її

залило майже релігійне відчуття блаженства. Її худюща каюта

з подряпаними стінами та надто яскравими світлодіодками ще

ніколи не здавалася такою приємною. Вона підвелася

з ложемента. Їй кортіло святкувати, хоч ні з ким і не могла

поділитися своєю радістю. Можливо, вистачить просто

поговорити.

Приміщення на «Серізьє» були такими вузькими, що в них

неможливо було розминутися з кимось, хто йде назустріч, не

повернувшись боком. У кают-компанію влазило двадцятеро

людей, яким доводилося сидіти, торкаючись стегнами одне

одного. Найбільш відкритим простором вважався спортзал

поруч із лазаретом. Бігові доріжки й тренажери потребували

більше місця, щоб ніхто не плутався в пасках і шарнірах.

Завдяки правилам безпеки у спортзалі було найсвіжіше повітря

на кораблі, а значить, тут було і найкраще місце для спілкування

з людьми.

З її команди вона тут зустріла тільки Рена. В умовах звичайної

мікрогравітації він би зараз певно по шию бабрався в цистерні

з тугим гелем, а так, на повній реактивній тязі, він скористався

банальною біговою доріжкою. Його бліда шкіра блищала від

поту, а морк вяного кольору волосся було зібране в кучерявий

хвостик. Дивно їй за ним спостерігати. Від такої зачіски голова

здавалася більшою, ніж насправді, а цибата статура викликала

асоціації з персонажами дитячих програм, а не реальними

людьми.

Коли вона ввійшла, він їй кивнув.

— Рене, — звернулася до нього Мельба, ставши перед біговою

доріжкою. Вона відчувала, як до неї звернулися очі інших членів

екіпажу, але тут, на «Серізьє», вона цих поглядів боялася значно

менше. Вони її не викривали. Або то все ефект хороших

новин. — Маєш хвилинку?

— Бос, — зі ствердною інтонацією промовив він, збавивши

темп до ходьби, — ке са?

— Сьогодні я почула деякі речі, що їх про мене говорив

Станні, — Ренове обличчя умить стало невеселим. — Просто

я хотіла…

Вона насупилася, зиркнула під ноги й дала волю імпульсу, що

вже давно накопичувався у неї в грудях:

— Він має рацію, — промовила вона. — Ця робота не по моїх

талантах. Мені вона дісталася через політичні зв’язки. Мені

бракує кваліфікації займатися тим, що я роблю.

Чоловік аж закліпав очима. Оглянувся швиденько навколо, чи

ніхто їх не чує. Мельба чхати на це хотіла, але їй це здалося

милим.

— Ти не така погана, ні. Трохи там, трохи сям бракує. У мене

й гірші начальники бували.

— Мені потрібна допомога, — зізналася вона. — Виконувати

всю свою роботу так, як треба. Допомога. Мені потрібен хтось, кому я можу довіряти. На кого можна розраховувати.

Рен кивнув, але його лоб узявся зморшками. Він видихнув

і зійшов із доріжки.

— Я хочу правильно робити свою роботу. Нічого не

пропускати. А ще я хочу поваги від команди.

— Окей. Звісно.

— Я знаю, це мала би бути твоя посада.

Рен