Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

на ярмарку Тафнела припинив стогнати юний Чарлі Бад. Він замовк, сів на ліжку й попросив курячого бульйону. Так працівники театру довідались, що ми виконали свою роботу й привида більше немає. Усі вони тут-таки потихеньку рушили до глядацької зали. І вельми вчасно, бо нам саме знадобились помічники, щоб загасити пожежу на сцені. Зрозуміло, що всі вони охоче взялися допомагати нам, і на ранок вогонь ущух, театр був у безпеці, а загорнуту в сітку тіару готували до подорожі в крематорій. Вивели й замкнули у вагончику Сару Перкінс, помічницю режисера, яка зізналась, що зробила в дерев’яній коробці схованку й поклала туди Джерело. До прибуття ДЕПРІК Сару віддали під варту двох найсиль-ніших повітряних гімнастів.

Що ж до пана Тафнела, то йому завершення нашої справи видалось цілком прийнятним, хоч він і без упину бідкався через обгорілу пляму на сцені. Та ще дужче приголомшив його вчинок Сари Перкінс.

— Невже це все її провина?! — стогнав він, геть розчервонівшись із хвилювання. — Зрадниця! Лиходійка! А я ж поводився з нею, як із рідною донькою!

— До речі, проти вас вона нічого не мала, — пояснив Локвуд. Він хутко оговтався від пережитої примарної пастки, до того ж такою мірою, що сам і відшукав злочинницю, й переконав її зізнатись. Після того він провів десь із пів години в Сариному вагончику, за бесідою сам на сам. — Сара розповіла мені, що сталось. Почалось це все з Сіда Морісона. Ви й самі, пане Тафнел, згадували про те, що Сара була закохана в цього хлопця, проте йому більш подобалась ота гімнастка-білоруска з міцними стегнами. Сара відчула, що її зневажили, й кохання в її серці враз обернулось на ненависть. Їй закортіло помститись. Порпаючись якось у старому реквізиті, Сара несподівано натрапила на тіару Нещадної Красуні — ту саму, в якій вона виступала в «Помсті султана», останній своїй виставі. Усі роки по смерті Красуні тіара зберігалась у залізній скрині, що не дозволяла привиду потрапити до нашого світу. Не подумавши про наслідки, Сара витягла звідти цю тіару. А поява примарної Красуні та її інтерес до юнаків дозволили дівчині оцінити силу Спектра. Вона заховала тіару на сцені й заходилася спостерігати, що ж буде далі. Невдовзі відбулася зустріч Красуні з Чарлі Бадом, Сара не хотіла смерті цього хлопчини й тому врятувала його. А Сідові Морісону, що зустрівся з привидом наступного дня, пощастило вже менше.

— Стривай-но! — перервала Локвуда Голлі. — Чому ж вона не забрала тіару відразу після Сідової смерті? Навіщо наражала на небезпеку інших?

Локвуд хитнув головою:

— Оце вже важко сказати. Сара переконує, ніби вона не мала такої змоги. Проте я вважаю, що її особисте горе переросло в ненависть до цілого світу. А може, їй сподобалось володіти такою потужною таємною силою... Цьому нехай дає раду інспектор Барнс. Він уже тут, і я зараз усе йому поясню.

Дивлячись нині на Локвуда, що впевненим кроком рушив назустріч слід чим ДЕПРІК, я не могла уявити, що якусь годину тому він був іграшкою в руках привида. Він засліплював усіх усмішкою і був повен завзяття. Послухати його зібрався невеликий натовп, а найуважнішим його слухачем був старий інспектор Барнс — як завжди, похмурий і пожмаканий, що не проминав, одначе, жодного слова з Локвудової розповіді. Джордж із Кіпсом теж були тут, стояли скраєчку, тішачись загальною увагою та захопленням.

Тільки ми з Голлі не приєдналися до натовпу. Я через те, що натомилась до краю й не оговталась від струсу, пережитого під час польоту на линві, коли рятувала Локвуда. Голлі ж натомість почувалася добре, проте вирішила залишитись зі мною, коли побачила, в якому я стані.

Напівсонними очима я далі спостерігала за Локвудом. Оговтавшись від чарів, він нібито цілком опам’ятався, проте я знала, що він далі бачить перед собою, коли зазирала в його затуманені очі.

Локвудові очі були такі самі, як у Чарлі Бада. Що там Джордж казав про Чарлі та інших постраждалих від Нещадної Красуні? «їй потрібна жертва з якоюсь душевною раною...» Той, кому більше не хочеться жити. Чари привада найдужче діють на тих, що вже приготувались відійти до Іншого Світу. На мені ця тварюка теж випробувала свою силу. Так, її чари сколихнули мені душу, я відчула це. А Локвуд? Він одразу проковтнув цей гачок. І мені байдуже, який він бадьорий зараз. Потрапивши до примарної пастки, він кілька хвилин перебував там, на зарослому травою кладовищі, разом зі своєю родиною. Ішов назустріч тій порожній могилі.

* * *

Годиною пізніше ми стояли біля воріт «Дивовижного пересувного ярмарку розваг Тафнела», чекаючи на нічні таксі, що мали порозвозити нас по домівках. Бородата леді, якій, очевидно, дуже сподобався Кіпс, запропонувала йому гарячого чаю, і зараз вони з Джорджем і Голлі сьорбали той чай із пластмасових стаканчиків, стоячи вкупі. Я стояла трохи віддалік, щільно закутавшись у куртку, й дивилась на південь, у бік річки. Звідси було добре видно Темзу, що тьмяно виблискувала між високими димарями фабрик. Починався холодний ранок.

Поряд зі мною зупинився Локвуд. Ми постояли мовчки, обхопивши самі себе за плечі, щоб зігрітись, і спостерігаючи за тим, як із ранкового туману поволі виступають чіткі обриси міста, що зустрічає свій новий день.

— Я досі не подякував тобі як слід, — мовив Локвуд.

— Дурниці.

— Я знаю, що ти зробила заради мене.

— Промчала в повітрі на цій клятій трапеції — от і все, — процідила я крізь зуби.

— Так, я знаю.

— А я боюсь висоти.

— Це я теж знаю.

— І трапецій теж боюсь.

— Так.

— Будь ласка, не змушуй мене виробляти такі безглузді й небезпечні трюки.

— Не буду, Люсі. Обіцяю, — він криво всміхнувсь і додав: — Але ти справді була неповторна. Це мені Голлі сказала. І Кіпс теж, він бачив, як ти приземлилась на мату.

— Він бачив це?! Ой, божечки!

— Ти врятувала мені життя.

— Так, я знаю.

— Дякую.

Я витерла собі рукавичкою носа й шморгнула від холоду.

— Нам не слід було так далеко розходитись, Локвуде. А тобі взагалі не треба було приходити до цього театру. Я ж казала про це й тобі, й Джорджеві. Ви були надто вразливі для тієї тварюки.

Локвуд повільно, скрушно зітхнув:

— Судячи з Джорджевої розповіді, ти так само.

— Твоя правда. Я саме згадала тоді своїх сестер...