Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

Зараз очі капітана, блищать як сапфіри в променях дзеркальної матерії, де вже видно як океан штормиться у всій своїй бурхливій красі.

Раптово портал розширюється на максимум і, наче гігантська паща кита, засмоктує корабель та його команду у свої обійми.  Вихори часу та простору обводять корабель, наче мерехтливі тіні. Забирають у свої сіті.

І ось піратка разом з "Чорною зіркою" і її командою опиняється в серці Бермудського трикутника, серед туманів і загадкових аномалій, які чекають їх. Де океан і небеса зливаються в одному місці. Де імовірно ворота Атлантиди.

Високі хвилі встають з глибин і б'ють об борт, вириваючись на піку.  Грізні, немов гігантські звірі, б'ють об корпус корабля, немов прагнуть забрати його в прірву. Качка звалює зі стола папери. Добре, що свічки прикручені в канделябрах до свого місця. Вони не падають, але вітер тушить їх.

Азалія відчуває вологий сильний вітер на своєму обличчі, наче ляпас від моря.  Її серце б'ється в унісон з ревом океану. Погляд її знову наповнюється життям і тою самою зухвалістю та рішучістю, як і раніше. Вони з Діланом все ще стоять в обіймах. І тільки зараз це доходить до свідомості піратки.

Вона розчіплює руки атланта, які хазяйнують по її тілу і, розвертаючись, дає йому доброго ляпаса. 

Ділан хапається за щоку, що почервоніла і, піднімаючи очі на Азалію, ніби вдоволено, усміхається ться.

Псих. Тільки психи сміються після того, як їх б'ють. 

- Ви подивіться, - чортихається капітан. - Він ще либу тягне. Не смій мене більше торкатися. - пригрожує пальцем йому.

- А що? - зухвало цікавиться він. - Вспливають спогади з нашої пристрасної ночі?

- Не нагадуй, - кривиться Азалія. І несвідомо облизує губи. 

- А хто мені заборонить? - зводить брову Ділан.

В цей час корабель знову застигає качка такої сили, що майже перевертає його. Ділан не втримує рівновагу і починає падати. Азалія, намагаючись завадити цьому, хапає його за руку, але не втримує рівноваги і падає прямо на нього так, що вони торкаються ніс до носа. Ділан знову усміхається і цілує її так, що миттю всі думки вилітають з голови. 

Сьогодні доля усміхається мені. Не упущу і цей шанс, - ось що майнуло в голові у атланта.

Палке бажання, пристрасть до свого партнера - це усе є в цьому поцілунку. Їх губи ніжно доторкаються, створюючи електричний заряд емоцій.  Вони забувають про те, що відбувається за дверима капітанської каюти. Чути лиш відголоски командування боцмана... 

Рука Ділана обхоплює талію піратки, а інша фіксує підборіддя. Він цілує все жадібніше, а Азалія стискує в руках тканину мундиру атланта на його плечах.

Вони не заплющують очей.

Цей пристрастний поцілунок триває досить довго... Він проходить короткий шлях від ніжності до гарячі і агресії, висвітлюючи всі внутрішні бажання і потреби Ділана. У Азалії в цей час в голові лише муть. Але, коли на мить Ділан відривається від неї, свідомість капітана світліє.

Вона відштовхує атланта, піднімається з нього. Витирає губи і пинає все ще лежачого і тепер сміючогося від задоволення Ділана.

- Нам час. Бермуди чекають.

Ховаючи порожевілі щічки, вона перша відчиняє двері каюти назовні і її взору відкривається бушующий шторм. Команда ледве тримаючись за мотузки корабля пересувається палубою. Боцман роздає вказівки.

Небо знову розривається блискавками. Люті могутні хвилі, що виринають з безодні темного океану, б'ють об високі скелі, які видніються попереду. Чи то зовсім не скелі?

Дощові струмені ллються, мов сталеві стріли. Вітер завиває, як голодна вовчиця. Блискавки осяюють небо, як мечі богів, залишаючи стежини світла в безмежному морі темряви.

І взагалі... Зараз небо затягнуло темними хмарами найтемніших відтінків, ніби воно розгнівалось на людей. Грізна стихія ось-ось поглине корабель. Та “Чорна зірка” не збирається здаватись легко, як і її капітан. І неважливо, що приготували Бермуди.