Джордж Мартін - Борва мечів

найяснішої присутності. Коли я побачив зі Стіни прапори вашої милості, то зрозумів, що царину людей нарешті врятовано. «Ось іде людина, що не забуває свого обов’язку» — так казав я доброму панові Алісеру, — «могутній воїн і правдивий король.» Чи не дозволите покірно привітати вашу милість із перемогою над дичаками? Певен, що співці складуть про неї…

— Співці хай брешуть, що їм заманеться! — визвірився Станіс. — А ти, Яносе, не підлабузничай, не допоможе!

Він підвівся на ноги і насупився.

— Пані Мелісандра каже, ви досі не обрали князя-воєводу. Я гніваюся. Скільки ще має тривати ця маячня?

— Пане королю, — примирливо пробурмотів Бовен Марш, — але ж ніхто досі не набрав дві третини голосів. Обрання триває лише десять днів.

— Дев’ятьма днями довше, ніж слід! Я маю дати ради бранцям, навести лад у державі, виграти війну. Моєї уваги чекають рішення, які стосуються Стіни та Нічної Варти. У їх обговоренні має звучати голос вашого князя-воєводи.

— О так! — мовив Янос Слинт. — А я додам від себе. Ми, братчики Варти — прості вояки, збройні слуги держави. Вашій милості відомо, що воякам найліпше ведеться, коли їм наказує хтось вищий від них. Я міркую так: ваша королівська порада і напуття нам усім піде на користь, а державі на добро. Бо допоможе мудро обрати найгіднішого.

Від його слів у багатьох присутніх спалахнув гнів.

— Може, ти хочеш, аби нам король і дупи підтирав? — сердито горлав Котер Пайк.

— Обрання князя-воєводи — право присяжних братчиків Варти, і нікого іншого! — наполягав пан Денис Малістер.

— Якби вони обирали мудро, мене б тут не було, — стогнав Скорботний Ед.

Незворушний, як завше, маестер Аемон мовив:

— Ваша милосте, Нічна Варта сама обирає свого очільника, відколи Брандон Будівник звів Стіну. Включно з Джеором Мормонтом наш список нараховує дев’ятсот дев’яносто сім князів-воєвод, і кожного з них за тисячолітнім звичаєм обирали очолювані ним братчики.

Станіс скреготнув зубами.

— Я не маю наміру втручатися у ваші права та звичаї! Щодо ж королівського напуття, Яносе… якщо ти просиш, аби я наказав твоїм братчикам обрати тебе, май мужність сказати прямо.

Князя Яноса його слова застукали зненацька. Він криво посміхнувся і аж упрів, але Бовен Марш поруч із ним відповів:

— Кому кращому, пане королю, очолити воїнів у чорному, ніж тому, хто колись уже очолював воїнів у золотому?

— Та будь-кому з вас! Хоч би й кухареві. Авжеж гірше не буде. — Король кинув на Слинта крижаний погляд. — Янос аж ніяк не перший золотокирейник, який узяв хабара, та напевне, таки перший, хто набив кругленьку калиту, продаючи посади і підвищення. Наприкінці своєї служби половина старшини міської варти віддавала йому частку від своєї платні. Хіба не так, Яносе?

Шия Слинта побуряковіла.

— Це все брехня і наклепи! Ваша милість знають, що сильний та чесний очільник завжди наживе собі ворогів… за вашою спиною теж брехали і брешуть! Нічого ж не довели, жоден не насмілився облудно свідчити…

— Двоє, які збиралися свідчити, раптово загинули на чатах. — Станіс примружив очі. — Не смій бавитися зі мною, Слинте. Я бачив докази, які Джон Арин поклав перед малою радою. Якби королем тоді був я, ти втратив би не лише посаду, будь певен. Але Роберт знизав плечима і викинув твої вини геть. «Усі вони крадуть» — пригадую я його слова. — «Краще злодій, якого ми знаємо, ніж незнайомець. Наступний може виявитися гіршим.» Слова лунали з вуст мого брата, але відгонили Петиром Баелішем. Мізинець мав хист винюхувати золото, і без сумніву, облаштував усе так, що корона теж мала частку від твоєї оборудки.

Опасисті щоки князя Яноса затремтіли, та не встиг він вигадати нову обурливу відповідь, як втрутився маестер Аемон:

— Ваша милосте… за законом і звичаєм, усі минулі злочини та провини пробачаються людині, що проказує обітниці й стає присяжним братчиком Нічної Варти.

— Мені це відомо. Якщо Нічна Варта не знайде собі за воєводу нікого ліпшого від Яноса Слинта, я стисну зуби і проковтну ваш вибір. Мені байдуже, кого саме ви оберете, аби обрання нарешті сталося! Нас попереду чекає війна.

— Ваша милосте, — обережно-ввічливо мовив пан Денис Малістер, — якщо ви кажете про дичаків…

— Ні, я кажу не про них. І вам це, пане, має бути відомо.

— А вашій милості має бути відомо, що попри нашу палку дяку за поміч проти Манса Розбишаки, ми не можемо надати вам допомоги у змаганнях за престол. Нічна Варта не втручається у війни Семицарства, як не втручалася у війни королівств протягом восьми тисяч років…

— Я знаю історію вашого братства, пане Денисе, — буркнув король. — Даю вам слово, що не вимагатиму від вас підняти мечі проти жодного бунтівника і узурпатора з тих, що обсіли мене зусібіч. Але чекатиму, що ви надалі захищатимете Стіну так само, як захищали завжди.

— Ми захищатимемо Стіну до останнього з нас, — мовив Котер Пайк.

— Яким напевне буду я, — приречено додав Скорботний Ед.

Станіс схрестив руки на грудях.

— Та я чекатиму від вас і дечого іншого. Того, на що навряд чи дочекаюся швидкої та охочої згоди. Я хочу ваші замки. І ваш Дарунок.

Ці прямі слова вибухнули серед чорних братчиків, наче глек шал-вогню на гарячій жарівниці. Марш, Малістер, Пайк заговорили усі разом. Король Станіс не перебивав, а коли вони скінчили, мовив:

— Я маю війська втричі більше за вас. І можу забрати собі всі землі, які забажаю. Але хочу зробити це законно і з вашої згоди.

— Дарунок віддано Нічній Варті на віки вічні, ваша милосте! — наполягав Бовен Марш.

— Тобто його не можна відібрати, відчужити, захопити силою. Але подароване один раз можна подарувати вдруге.

— На дідька вам здався наш Дарунок? — запитав Котер Пайк.

— Я знайду йому краще застосування, ніж знайшли ви. Щодо замків… Східна Варта, замок Чорний, Тіньова Вежа лишаться вашими. Тримайте у них ваші звичні залоги. Але решту я заберу собі для своїх загонів. Мушу забрати, щоб мати надію втримати Стіну.

— Вам не вистачить людей! — заперечив Бовен Марш.

— Деякі з покинутих замків довгі роки лежать у руїнах, — зауважив перший будівничий Отел Ярвик.

— Руїни можна відновити.

— Відновити? — перепитав Ярвик. — І хто ж їх відновить?

— То вже