Містер Фас - Його святість Кафі, Містер Фас

- Може... – підклав під нього рушник. Труси вирішив не одягати.

- Завжди. Коли ти мені потрібен.

        Вирішив промовчати.  Я навіть не можу захистити його від декількох немічних виродків.

 Біль… біль… крик… біль.

- Тобі легше?

- Ну… - скривився, - Не зовсім. Все гаразд. – Вирішив заспокоїти. Поганий брехун.

 Чоло знову вкрилось потом.

- Ти ж любиш щоб я коло тебе лежав так? – Вирішив якось відволікти його від болі. – Ось зараз. – Підсунув своє ліжко-матрас. Ліг.

- Ти завжди, - стогін, - знаєш мої бажання. – важко дихаючи, - навіть коли… я сам не знаю про них.

- Не розмовляй. – обернувся до нього боком. Поклав руку на голово. Почухав за вушком.

- Хех. – губи сіпались від болю. – Дякою.

- Кажу ж мовчи. – Взяв за руку. Мій любий друг тихо стогнав довго чи мало, не знаю. Час тягнувся вічністю, весь цей час рука тримала мою.

Його лице таке красиве і виснажене… Після ще одного крику який вирвався я запита:

- Що мені зробити щоб не дати тобі помер. Там куди ти прямуєш. – Кафі довго дивився мені в очі. Щелепа сіпалась у болі.

- Знайди, - укусив губу. – Дві правдиві причини чому я маю жити, одна пов’язана з тобою а інша  зімною.

        Мої очі стали мокрими. Надія що мені не доведеться проживати його смерть так скоро.

Знову мокрі сльози болі. Можливо справді краще смерть для нього?

Ні, на думку не спадає жодна причина, чому ні… та все ж моє нутро кричить ні.

- Дякою. – усміхнувся.

- Я не казав що там помру, та це можливо… та якщо… якщо ти знайдеш ці причини. Спробую.

- Зараз витру твій піт. – сів над ним. Взяв рушник. Чому б йому туди просто не пливти?

Він ніколи не відступав.

- Зараз знову обмочусь. – сказав нервово усміхаючись.

- Все гаразд. – постарався заспокоїти, - Зараз принесу горщик, якщо трапиться , нетреба червоніти. – скинув  ковдру. Ковдра була накинута вище поясу.

У сечі стільки крові як в минулий раз.

- Бачиш? Все гаразд. Не ніяковій через те що мені треба це робити. – Вилив горщик на вулиці, помив руки і знову ліг поруч. – Гаразд? – поплескав по плечі.

        Стогін потроху минав. За пів години по внутрішньому годиннику Кафі перестав стільки кривитись.

- Легше?

- Так.

- Дати води?

- Так, і.

- Туалет?

- Вибач.

- Кажу ж не соромся.

        Горщик винесений.  із склянкою води присів над головою, замість подушки мої коліна.

- Тепер лише ниють а не болить. Іди поклич Христю щоб не хвилювалась. – поклав подушку.

- Точно?  - У відповідь кивнув.

        Накинув одяг пішов до цього закладу. Зустрів чоловік в піжамі, він покликав Вольта. Вольт сказав Христя спить в одній кімнаті із ним,  зранку він їй сам скаже.

Прийшов, переказав все другу.

- Все гаразд? Гірше не стало?  - ліг поруч.

- Ні, не хвилюйся.

- Тоді засинай, Ти втомився, до ранку ще далеко. – Кафі ледве як присунувся до мене, до моїх грудей.  У відповідь обійняв його під руку.

- Люблю тебе друже. – тихо сказав сонному Кафі. Заснув. За мить присунувся до моїх грудей.