Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

У Мири складалося враження, що саме через свій дар вона бачила подробиці історії, що зараз їй переповідав Драган.  І навіть більше, Мира бачила те, про що чоловік не говорив і слова. От як ця сцена, в якій король дає знати своїй дочці, що вб’є її коханого, якщо вона не виконає свого обов’язку. «Але як таке можливо?» - запитувала вона себе. Раніше їй приходило лише майбутнє. І те, через сни. «Невже справа в Драгні?» - майнула думка. Її погляд опустився на руку, яку чоловік продовжував тримати.

- А потім дещо сталося. – Почула Мира над головою голос чоловіка і її свідомість знову покинула кімнату і перенеслася до тих подій.

«Принцеса плакала, лежачі на сходах священного храму, перед вівтарем, де потай зустрічалася із коханим. Через сльози вона промовляла молитви, благаючи Велику Богиню-Матір допомогти їй. Дівчина не хотіла поєднувати свою долю з чоловіком, якого не кохала. Раптом, в її руках заблищав кинджал. Вона готова була віддати своє життя, адже воно їй було не потрібне без коханого. І коли лезо вже було готове увійти в ніжну плоть, тяжкі двері храму відчинилися. По підлозі повіяло холодом і принцеса на мить застигла. Позаду пролунав до болі знайомий голос. «Зупинись! Не роби цього!» - Говорив її коханий. «Але життя без тебе нічого не варте!» - Ридала дівчина. «Та я зараз тут, з тобою» - З кожним словом чоловік підходив все ближче і ближче. «Батько сказав що вб’є тебе» - Сльози не припиняли литися з її очей, а кинджал так і лишався біля грудей. «Він мені не завдасть шкоди» - Ще крок. Дівчина махала головою – «Ти його не знаєш. Він може бути надто жорстоким». «Я не дозволю йому зашкодити нам» - Чоловік вже був біля принцеси. Він, не зводячи з неї погляду, накрив своєю рукою її і обережно забрав кинджал. Сили покинули дівчину, і заплакавши ще сильніше, вона впала в обійми того, кого кохала всім серцем.

«Стань моєю дружиною». - Тихо промовив чоловік, коли принцеса заспокоїлася. «Але ти ж бачив мене з іншим. За тиждень має відбутися церемонія вінчання». - Дівчина міцно притискалася до грудей коханого. «Бачив. І був сам не свій від гніву, що поїдав мене з середини. Прийшовши додому, я ладен був розтрощити все, що потрапляло мені під руки. Моє серце розривалося від болю. Тоді я почав молитися Великій Богині Матері, благав її повернути тебе або ж вирвати мені серце, щоб не відчувати тієї страшної втрати. Просто не міг без тебе жити. Та до моїх благань вона було німою. Тоді я проклинав її. Але і це виявилося марним. А потім, якась сила змусила мене прийти сюди. І тепер я розумію, чому!» - Принцеса уважно слухала коханого.

- Подейкують, що сама Велика Богиня-Матір вела чоловіка до храму, щоб він врятував свою кохану.  – Голос Драгана знову увірвався в свідомість Мири. – Якщо вірити легенді, за їхню щиру і справжню любов, Вона благословила їх. 

«Якщо ти і справді мене кохаєш, поєднай свою долю з моєю!» - Чоловік тримав обличчя коханої в своїх руках і дивився в її очі. «Стань моєю дружиною, просто зараз! Тут у нашому храмі! Давай принесемо клятви перед Великою!» «Я бажаю всім серцем стати твоєю на віки» - Шепотіла дівчина, цілуючи його. А далі були клятви, дані Великій Богині-Матері та закріплені кров’ю, перед священним вівтарем. Мира бачила, як чоловік зробив невеликий поріз кинджалом на своїй долоні, а потім на долоні дівчини. Після чого вони з’єднали свої руки. 

- Коли останні слова клятви були вимовлені, їх руки огорнуло яскраве сяйво. А коли воно зникло – на зап’ястках з’явилися малюнки – браслети з гілок, вкритих дрібним листям та бутонами квітів. Центр яких прикрашали символи родів, що об’єдналися. У нього її – могутній грифон, що розправив свої крила та велично споглядав за кожним з небес. У неї його – птах фенікс, що відродився з попелу та готовий своїми гострими кігтями рвати кожного, хто наважиться зашкодити його роду. – Доповнив історію словами Драган.

Мира бачила те яскраве світло, відчувала спокій і безмежне кохання, яке випромінювали закохані. Спостерігала за їх ніжним поцілунком. А потім, Драган забрав руку і підійшов до столу, щоб взяти келихи з вином. І вся магія ведіння зникла. Перед очима Мира знову побачила свою кімнату, в якій раптом стало надто тісно, а в голові почало паморочитися.

- Кажуть, сама Велика Богиня-Матір благословила їх шлюб. Вже ніхто і ніщо не могло розлучити ту пару, окрім як смерті. Не знаю, наскільки можна довіряти цій легенді, та з тих пір минуло багато часу.

- Ця легенда не бреше. – Тихо промовила Мира. Після побаченого, точно знала, що все відбувалося насправді.

На мить, із келихами в руках, Драган зупинився. Слова дівчини його неабияк здивували.

- Що ти маєш на увазі. – Запитав він.

- Сама не знаю. – В голові перестало паморочитися, тому Мира, повільно підійшла до ліжка і сіла на його край. – Мені так здалося. – показала на руку з символом, тим самим уникаючи прямої відповіді. Не готова була розповісти чоловікові, що щойно бачила.

- Чесно, принцесо, - Даган підійшов до ліжка, простягаючи келих Мирі, а коли та прийняла його тремтячою рукою, продовжив, - Я і сам здивувався побачивши цей знак на своїй руці.

Чоловік надпив вино.

- Не думав я, що наші долі поєднає Велика Богиня-Матір. Вже багато років Боги не дають свого благословення і не поєднують священним союзом людей.

- Що ж трапилося із закоханими? Як склалося їх життя? – Мирі було цікаво почути історію до кінця. Хотіла знати, як відреагував король, на те, що принцеса його не послухала і обрала не принца? Чи прийняв він рішення своєї дочки? Та на її запитання, Драган напружився, а допивши вино, промовив: