Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Ну, тут легенда вже має безліч версій. Хтось говорить, що вони втекли і король їх так і не знайшов. – Драган усміхнувся. – Та цього ми вже не дізнаємося.

Мирі, чомусь здавалося, що останні слова чоловіка були не щирими. Відчувала, що йому відомо набагато більше, ніж він їй розповідає.

Вина не хотілося. Тому, дівчина піднялася з ліжка і віднесла келих назад до столу. Над тим, що почула та побачила сьогодні, ще доведеться добре поміркувати. Можливо, варто запитати в Мо. Вона багато чого знає.  

Мира подивилася на Драгана. «Цей чоловік приховує в собі багато таємниць. – Подумала вона. – Звідки він родом, як зміг завоювати Острів Семи Морів, що значить той дракон, що відтепер красувався і на її шкірі?»

В стінах замку ходило багато легенд  та чуток про Драгана Темного. Навіть батькові жінки не раз згадували це ім’я, промовляючи його пошепки і зі страхом. Подейкували, що його жорстокість не мала меж. І там, за горами – Драгана Темного боялися всі. В тому числі і її батько.

Але зараз, чоловік, якого так боялися у всій Цитаделі, стоїть в її кімнаті, розмовляє з нею і вона не відчуває перед ним а ні каплі страху. Та й зла і жорстокості, про які всі так говорили, Мира також не бачить в ньому. Навпаки, поряд з Драганом їй затишно і, на диво, спокійно. Так, у нього є таємниці. Та Миру вони зовсім не лякають.

Однак, було дещо, що змушувало дівчину тремтіти, а серце калатати так сильно, ніби воно ось-ось вирветься з грудей. Вона страшенно боялася того, що повинно було статися між ними. Мира давно вже була не юною дівчинкою і чудово знала чим займаються чоловік з дружиною у своїй спальні. Та старі травми сковували її тіло, а розум вимальовував потворні та страхітливі образи, що ніяк не хотіли полишати її свідомість. Минуле, проти її волі, яскравими спалахами поставало перед очима. Дихати стало важко. Навіть, старий шрам починав нестерпно боліти, нагадуючи про себе. «Я не зможу. - Крутилося в голові. – Я не готова».

Поринувши в свої думки, Мира не помітила, як міцно вхопилася за спинку крісла, стискаючи її до болі в пальцях. Раптом, дівчина відчула, як на її руки лягли сильні руки чоловіка. Вона здригнулася зрозумівши, що позаду неї стоїть Драган. Він був так близько, що Мира відчувала на собі тепло, що йшло від нього. Імператор, ніжно пестив її руки, намагаючись заспокоїти та підтримати її.

- Не варто мене боятися, Миро. – Його гарячий подих торкався її ніжної шкіри.

- Я не боюся. – Її голос тремтів, зрадницьки видаючи всі емоції. – Я не знаю чи зможу… - Мира запнулася. – Я не готова…

- Не бійся. Я не з тих чоловіків, що беруть жінку силою. – Слова Драгана були спокійними. Та чомусь від них, тіло Мири напружилося, перетворившись в натягнуту струну, а в погляді застиг страх. 

- Я не завдам тобі болю. І не буду підганяти. Я волію, щоб ти сама захотіла цього. – Продовжував тихо говорити імператор. – Тому, зараз я тебе залишу на самоті. Однак, не забувай Миро, відтепер ти моя дружина, а я поціновувач традиції, коли чоловік і дружина сплять разом в одному ліжку.

Перш ніж залишити Миру на одинці, Драган ніжно поцілував її в шию. Та лиш після того, як за чоловіком зачинилися двері – дівчина змогла розслабитися та видихнути спокійно. Її плечі опустилися, а по щоці скотилася одинока сльоза.