Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

 Ранок видався бадьорий, навіть занадто. Принаймні у мого сусіда по ліжку, і ось зараз цей бадьорий ранок упирався мені між сідниць, і цей демон-спокусник ще й мав нахабство щось бурмотіти, при цьому трохи потираючись об мене. Не витримавши такого зухвалого вторгнення в свій особистий простір, ткнула зухвальця ліктем у бік, просто інакше в мене не виходило зрушити його тушу з місця, він міцно притискав мене спиною до грудей, неначе улюблену м'яку іграшку. Дивно, але Ар одразу розплющивши очі сів на ліжку, здивовано оглядаючись.
-Що трапилося?
  Його трохи хриплий після сну голос, з нотками легкого занепокоєння, був навіть приємний для слуху. Тут же обсмикнула себе, про що я тільки думаю, підскочивши з ложа розпусти, яка на щастя не відбулася, але все ж дівоча честь трохи постраждала, запитала з обуренням:
-Що трапилося? Це я повинна в тебе питати якого біса ти поліз за межу, ще й терся об мене своєю штукою?
  Бови чоловіка трохи піднялися, висловлюючи цим подив і нерозуміння.
-Якою штукою?
  Ледь не загарчала, і куди поділося моє багатослів'я і уїдливість, невже потонули в морі збентеження, яке цей індивід змусив мене відчути вранці.
-Нефритовим жезлом, срамним удом, фалосом, ну або так вже й бути своїм пенісом. - закінчила я, відзначаючи що багатослівність повернулася, як і почерпнуті з любовних романів знання.
  Очі Ара стали ще більшими, він уважно подивився спочатку на мене, потім туди, куди показував мій вказівний перст. Так-так, саме туди, де під ковдрою ховався срамний уд цього змія-спокусника.
-Я казала тобі, щоб не наближався до мене.
Зло додала, поспіхом хапаючи формену сукню, не буду ж я переодягатися в присутності цього безсоромника. Бачити оголене тіло це одне, і зовсім інше відчувати своєю шкірою всі анатомічні подробиці. Хоча про шкіру звичайно трохи прибрехала, більша частина дісталася моїй надто скромній сорочці, але все ж таки вона була не настільки щільною, і мені чомусь здавалося, що навіть трохи вологою.
  Ар розтягнув губи в усмішці, закинувши руки за голову, він уважно стежив за моїми поспішними зборами.
-Не приймай на свій рахунок. Для чоловіків це нормально вранці.
  Його голос був спокійним і врівноваженим, що призводило до ще більшого сказу, адже на відміну від нього мої почуття були в повному роздраті, що зовсім нетипово і ненормально для мене вранці.
-Рада за тебе. - вже виходячи зі спальні з речами, кинула через плече. - Тільки тримай це нормально від мене подалі, якщо не хочеш його позбутися. - поворушила пальцями наче уявними ножицями, і помітивши погляд, який спалахнув недобрими вогниками, поспішила втекти.
  На збори у мене було не більше десяти хвилин, якщо хотіла звичайно встигнути до їдальні. А так як займатися лікувальним голодуванням я не збиралася, швидко вмившись похапцем одяглася, весь час побоюючись що ось зараз норовливий недофамільяр з'явиться в дверях вітальні. Але благо в нього вистачило чи то мізків, чи такту, дати мені спокій, щоправда ненадовго. Вже збираючи підручники до сумки, почула м'які кроки, і чоловік зупинився поряд зі мною. Ось хто б мені сказав, чому в той час як моє волосся вранці нагадує гніздо, його шевелюра ідеальна, просто волосок до волоска, ще й переливається здоровим блиском.
-Надінь це.
  Ар простягав непоказний браслет, пара сірих ниток, і одна червона намистина посередині.
-Що це таке? - спитала з підозрою.
-Я не можу сьогодні бути весь час поряд, цей артефакт захистить тебе від будь-якого магічного втручання у твою ауру.
  Часу сперечатися не було, простягла руку, чекаючи поки чоловік одягне на мене прикрасу. Він обережно розв'язав невеликий вузлик, після чого просто стиснув моє зап'ястя. Коли відпустив, на руці красувалася прикраса з крученого металу, з дрібними рубіновими краплями.
-Якого? - прошепотіла одними губами, при цьому милуючись незвичайною в'яззю малюнка і красою браслета.
-Він просто підлаштовується під твою ауру. - заспокоїв мене Ар. - Тепер тобі не страшна ніяка магія, і я можу бути спокійним.
-Рада за тебе. - буркнула прямуючи до дверей.
-А як же прощальний поцілунок для нареченого? - глузливо запитав обернений в одне простирадло чоловік, мою до речі, ну чи академічну власність.
-Губу закочуй. - на прощання голосно грюкнула дверима, щоб точно зрозумів моє ставлення до своєї персони цей здавалося нічим непробивний індивід.
  Як виявилася рано я раділа такій короткочасній самоті. Варто було покинути гуртожиток, як чіпкі міцні пальці обпалили мою руку дотиком. Ледве стримала здивований вигук.
-Потрібно поговорити. - прошипів у мене над вухом розгніваний блондин.
  Під його небесно-блакитними очима залягли тіні, що говорило про безсонну ніч. Не хотілося думати, що це я була тому причиною.
-Нам нема про що розмовляти. - прошипіла у відповідь, намагаючись висмикнути долоню з його міцних рук. Щось щастить мені останнім часом на надмірно владних чоловіків.
-Я вважаю, що є.
  Він потягнув мене бік безлюдної алеї, тоді як усі студенти поспішали в царство обжерливості, тобто в їдальню, в яку прагнув і мій розум. Але, мабуть, спокійне вживання їжі в цьому світі мені не загрожувало.
-Ну що ще? - спитала вимучено, коли ми опинилися далеко від зацікавелних поглядів, надійно приховані глухою стіною жіночого гуртожитку.
-Чому ти не сказала що зв'язалася з первородним? - очі Еріна спалахували чи то від злості, чи то від погано прихованої ненависті, знати б ще до кого.
-Ні з ким я не зв'язувалася. - хлопець все ще не відпускав мою руку, стискаючи її все сильніше, що змусило скривитись від болю.
  Зрозуміла, що замість браслета з радістю прийняла б від фамільяра звичайнісіньку биту, якою можна стукнути деяких по їх гарячій голові, щоб злегка остудити запал.
-Він тебе силою утримує поряд?
  Ерін був сам на себе не схожий, ніби саме це питання не давало йому спокою, і заважало заснути вночі.
-Для початку заспокойся. - мені все ж таки вдалося вирвати руку. - Ніхто мене не утримує.
  Хлопець притис мене до стіни, нависаючи грізною світлоликою загрозою.
-Тільки не обманюй мене, Кетрін. Я можу допомогти. - він уже почав схилятися, ніби хотів щось ще прошепотіти на вухо, ну чи може в інші частини тіла, як зовсім поруч пролунав примхливий голос карамельки.
-Що тут відбувається?
  Ніколи не думала що буду так рада бачити цю нудотно-солодку цукерку з отруйною начинкою, але факт залишався фактом. Я була готова поцілувати її.
-Амалія, зникни. - не відриваючи від мене похмурого погляду прогарчав Ерін.
  Ось тільки дівчина вирішила проявити характер, мабуть зрозумівши що бажаний чоловік вислизає з її рук.
-Еріне, коли мені сказали що ти потягнув бродяжку в наше місце я спочатку не повірила, але що я бачу?
  Шкода блондин не бачив її погляду, яким вона пропалювала в цей момент мене, море ненависті і океан снобізму.
-Я сказав зникни. - для наочності хлопець навіть стукнув кулаком по стіні, через що на мою форму посипалося дрібні крихти, сильний, нічого не скажеш.
-Ні, ми поговоримо зараз. - стояла на своєму Блошевич, все ще пропалюючи мене далеко не милосним поглядом.
  Зрозумівши що ось він, мій шанс втекти від світлого, швидко піднирнула під його руку, і поспішно відступила від хлопця, а скоріше чоловіка. з побоюванням дивлячись на те, як на його обличчі грають желваки.
-Не заважатиму закоханим з'ясовувати стосунки. - промовила скоромовкою і кинулася бігти так, наче мені п'яти палило пекельне полум'я.