Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

-Та нічого страшного, пий скоріше каву, а то зараз охолоне.

-Дякую вам, я напевно піду.

-Добренько, надіюсь ми ще з тобою скоро побачимось.
 

Після того, як Ірина пішла я довго ще стояла біля вікна з кружкою кави, дивилася на краєвид з вікна. Таке враження ніби все місто на долоні. Захоплююча картина буття. Озираюсь на звук повідомлення в телефоні. Підходжу ближче до столу та беру телефон до рук. Смс від Юльки:

-«Ти де пропала? Що сталося, що ти сьогодні на роботу не приїхала?».- Вирішила не відписувати, а зразу їй подзвонити.

-Алло, Катю? Як це називається?

-І тобі привіт сонце.

-Ти не приїхала вечором, а сьогодні навіть на роботу не зявилася. Добре, що керівника не має ще і він не побаче твою відсутність.

-Ммм, я якраз дзвоню щодо цього.

-Лише не кажи про те, що я подумала?,- пищить від радості її голос.

-Я навіть уявляти не хочу про, що ти там собі вже на придумала. Але так я зараз в нього в квартирі.

-Не може бути! Що я пропустила? Я все хочу знати та бажано в деталях.

-Я хочу чим по скоріше звідси поїхати, але він мене залишив без ключей та одягу.

-Це так, щоб ти не змогла втекти. Ти тепер принцеса закрита в камʼяному замку,- її сміх та сарказм чути навіть здалеку.

-Дуже смішно. А ще,- зупиняюсь з думкою казати їй чи ні,- Юль, мене тато майже не побив, та мама вчасно прийшла. І ще багато, що сталося за вчорашнє.

-Катю, ти як? Я не розумію як він посмів знову на тебе руку підняти?

-Якось так,- на душі взагалі не дуже, але не хочу нікому псувати настрій.

-От я так і думала, що це була погана ідея поїхати туди де ти не бувала вже 10 років. Такі люди ніколи не міняються. На що ти тільки надіялась?

-Мала надію, що ми всі помиримося та далі будемо однією міцною сім’єю.

-Не можу повірити, але все ж таки виявляється ти дуже наївна.

-Не нагадуй. Я вже сто разів пожаліла,- засмучуюсь від цієї розмови ще більше та присідаю на стілець в кухні.

-Що думаєш робити?

-Не знаю. Вечором буду вдома та дещо ще розповім. А ти можеш перевірити чи все готово для зйомок, щоб ми по скоріше все почали з рекламою Олександра.

-Ооо, чудово. Я якраз все перевірю та йому зателефоную. Бувай.
 

Хто ж міг подумати, що сьогодні я опинюся в його квартирі та в його обіймах. Це таке приємне відчуття коли він мене обіймає. Забуваю за всі свої негаразди та біль, який палає всередині мене. Сьогодні вечері буде важка розмова з Юлею, буде потрібно знову розповісти те, що відбулося вчора. Хоч мені і важко це все згадувати, але вона точно вимагатиме деталів. Ооо я її вже добре знаю. А от Павло для мене ще суцільна загадка. Це як він зміг мої речі викинути? Так, я розумію, що на джинсах та кофті десь-не-десь були краплі крові та порвані до асфальту. Але це не привід купувати мені нові речі, я б і в своїх старих речах доїхала до себе додому. Цікавість бере вверх своє, тому все ж таки заглядаю в пакунки, які принесла його секретарка Ірина. Дивлячись з набору одягу, в нього є дуже гарний смак та своєрідний стиль. Вишукано та нічого зайвого, таке відчуття, що стиль якраз під нього. Відкриваю ще один пакунок. Там гарно оформлена коробка, а всередині зависаю поглядом на вміст. Він навіть догадався купити мені ніжно молочну білизну з мереживом.

-Подобається? Мені теж зацікавило як воно на тобі буде лежати.

-Ти як тут опинився?,- злякалася його голосу думала, що я одна в вітальні та майже не кинула коробку з рук, тому акуратно кладу на диван коробку.

-Катю, не повіриш через двері увійшов,- підходить ближче до мене,- А ти ще досі в моїй футболці,- смикає за неї так, що я опиняюся прикута до нього, в його обіймах.

-Що ти робиш?,- намагаюся вирватися та з трудом це виходить. 

-Я скучив за тобою.