Валерія Дражинська - Заборонений плід, Валерія Дражинська

21

Женя

 

Сором, тріумф! Жаль, радість! Приниження, захват! У голові панує повний розлад, поки я намагаюся трясучими руками впоратися з мотузками бра від бікіні. Покоробила його різка грубість, після того як подарував мені шматочок космосу. В очах збираються сльози. Чи то від випробуваного неймовірного блаженства, чи то від його жорстокої поведінки. Я зовсім загубилася у відчуттях. 

- Женя..., - не реагую, зосереджено намагаючись начепити на себе чортову ганчірку, - Бл*дь! - від різкого мату здригаюся та нерозуміло дивлюся на Діму.

Його кулак притиснутий до перенісся носа. Очі закриті. Дихання глибоке, важке.

- Діма? - кличу пошепки.

Він повільно відкриває очі й дивиться на мене. Уперше дозволяє прочитати. Від цього погляду табун мурашок проходить по тілу. Там так багато емоцій! Дике бажання, що не охололо, неприйняття, жалість, упевненість.

- Ти хотіла поговорити? - каже твердо, знову ховаючись за маскою незворушності, - Нам потрібно було зробити це вже давно! Іди випроводи гостей, одягнися та спускайся в хол. На все про все в тебе півгодини.

З його відходом впоратися з купальником виходить досить швидко. А ось привести в норму внутрішній стан виходить насилу. Я боюся цієї розмови, тому що здогадуюся, про що піде мова. Але пройти через це доведеться! Сама заварила кашу. Не провокувала б його, він би ніколи не поліз до мене.

Насамперед побігла у свою кімнату й одягнулася в шорти та футболку. Потім спустилася до хлопців, де, вимкнувши музику, повідомила про закінчення веселощів, посилаючись на погане самопочуття. Вийшло не дуже красиво, але мене зараз мало що хвилювало, крім майбутньої розмови.

Ніколас, як і слід було очікувати, затримався. Хану вже відвіз Андрій, а друзі Ніка чекали на нього в машині.

- Женя, ти скажеш, що сталося? Не схоже, що ти себе погано почуваєш. Швидше, ти якась напружена, - чітко помітив він.

Не має сенсу й далі стояти на своєму нездужанні:

- З Дімою виникли проблеми, - але ж правду кажу!

- Які? Він через щось розлютився?

Так, дурниця! Я завалилася в купальнику до нього в кабінет. Ми мало не зайнялися сексом. А тепер, схоже, має бути розбір польотів.

- Не бери в голову. Я розберуся!

- Може з тобою залишитися? - щиро пропонує хлопець.

Уявляю собі цю картину!

- Ні, Нік, дякую! Їдь. Завтра зідзвонимося!

До будинку поверталася дуже повільно. У грудях оселилося погане передчуття. Зайшовши всередину, Діму помітила відразу. Завмерла в нерішучості. Він сидів у кріслі в розслабленій позі. Ноги розсунуті, руки на підлокітниках, голова відкинута на спинку. Зате очі чіпко спостерігали за мною.

- Сідай, Женя! - у наказовій формі ледь помітно махнув головою на крісло навпроти.

Присіла куди сказав і впевнено, сподіваюся, подивилася на нього. Нехай не думає, що я шкодую. Не знаю скільки минуло часу в мовчанні, але, коли Діма повільно піддався вперед, я напружилася. А він спокійно почав:

- Я маю вибачитися! - голос абсолютно незворушний, - Те, що сталося в кабінеті, повністю моя вина. Я скористався твоєю недосвідченістю і мішаниною в голові, яку ти помилково приймаєш за закоханість, і ледве не трахнув тебе, - не витримую і опускаю погляд, - Не стримався. Втратив контроль. Шкодую! Спокуса виявилася занадто великою. Але зробленого вже не відвернеш. 

Обличчя ще з початку його промови почало палати. Сказане не вкладалося в голові. Він один винен? Мої почуття до нього - це бардак у голові? І навіщо потрібно було опошляти те, що між нами сталося? Не міг м'якше висловитися? Я розуміла, що розмова буде не з легких, але, щоб так?!   

- Жень! - покоробила м'якість у голосі, що з'явилася. Жалість? - Нам ще два роки разом якось співіснувати! Щоб уникнути майбутніх ексцесів, - сумно усміхається, - потрібно зараз усе прояснити.

Мені б таку сталеву витримку. Ну раз хоче, гаразд! Прояснимо!

- Адже я тобі не байдужа! - імпульсивно заявляю я, із зусиллям волі піднімаючи на нього очі.

Зустрічаю твердий погляд у відповідь. Ще ніколи так важко не давалася мені розмова. Розуміла, що зараз і тут усе вирішується. І аж ніяк не на мій бік. Мені, як недбайливій дитині збираються вказати своє місце.

- Як ти можеш бути мені байдужа?! Ти дочка Михайла. Я відповідаю за тебе, - вловлюю в його голосі поблажливість, - Я твій дядько.

- Двоюрідний. Але я не про це, - іду напролом, втрачати вже нічого! - Зовсім недавно ти начебто забув, що я твоя племінниця. Двоюрідна.

- Женя, я визнав свою провину! Ти красива, молода дівчина, яка постійно маячить перед очима. Я здоровий нормальний чоловік. Усе! Це природна реакція організму. Не шукай того, чого немає і ніколи не буде. Ми з тобою офіційно родичі, - чомусь таке формулювання ріже слух, але з огляду на обставини пропускаю повз вуха, - Будь-які стосунки, що переходять цю межу, загрожують серйозними проблемами. Як для тебе, так і для мене. Так, навіть якби ми й не були родичами, між нами нічого не може бути. Зрозумій!

- Чому? - видавлюю із себе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍