Рома Аріведерчі - Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі

В голові лунає гірке зітхання. 

- Та звісно, нащо вам тепер думати про корисне. Це мені за двох доводиться. Ще й ваша депресія … Хух, все.

- Що все?

- Все - це все. Нарешті я тут.

- Яке ще нарешті, адептко? Я вас ненавиджу.  Ви просто дістали.  Бо не вилазили у мене з голови відтоді, як… як повернулися з Землі? ... Відтоді, як нас Ружена зв'язала закляттям … Відтоді, як я вас вперше побачив?!

Стоп. Я сварюся з власним глюком?

- Зараз же вийди з моєї голови, адептко. Тобто вийдіть. 

Вдавати, що з головою в тебе все гаразд, навіть перед самим собою - не просто, але важливо, щоб ви знали.

 

Нащо вона це робить? 

І де вона, чому її не видно, а дошкуляє так, ніби адепток Тян з десяток, і всі проти пана ректора щось мають.

Вона тепер повинна опікуватись користю пана ректора. А яка йому користь з того, що він піде під суд?

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно