Ольга Островська - Я обираю бути твоєю, Ольга Островська

− Вам і не зрозуміти, сьєро, − глузливо хмикає моя компаньйонка. − Для цього потрібно, щонайменше, не судити по собі. Якщо ви вже закінчили підмітати спідницями ці сходи, дозвольте вас супроводити до вашої карноти.

Цікаво, я зараз справді відчуваю, як давить на скроні злість Емарі, чи то мені, вразливій, тільки так здається? По шкірі пробігають неприємні колючі мурашки, і я починаю тихо відступати, рухаючись якомога обережніше і намагаючись не шелестіти пишною спідницею чергової сукні. На моє полегшення зі сходів чути, як куарди йдуть геть, але я все одно повертаюся в кімнату, зберігаючи максимальну обережність.

Зачинивши двері, притуляюсь до них, намагаючись вгамувати шалене серцебиття. Оце вдало сходила на розвідку. Нічого не скажеш. Збагнути б ще, що все це означає.

Про земну і плодовиту, це без сумніву про мене. Навряд чи в замку ще одна така є. 

Зробив стійку, отже? На мене? Серйозно? Чи це в Емарі ревнощі говорять? Цілком можливо, насправді.

А якщо все не вигадка, то в якому сенсі стійка малася на увазі? Невже як на потенційну коханку?

Мимоволі згадую вчорашній візит Рока… Поцілунок… його дотики. Тілом прокочується хвиля чуттєвого тепла, тремтливим жаром зосереджуючись внизу живота.

Яка ймовірність того, що потім, за поцілунками з мене вимагатимуть більшого? І що мені тоді робити? Тим паче, що на одну вагому причину відмовити йому щойно стало менше. Особливо зважаючи на ту обставину, що від однієї думки про Рока, по моїй шкірі табунами біжать гарячі мурашки збудження. І не приструнити їх ніяк.

Але, якщо розібратися, рано я б'ю тривогу. Ні, ну правда. Може й не збирається він нічого такого робити та пропонувати. Та й Емарі відправив геть швидше за все не через мене. Тут я ілюзій не маю, та й слова Жозелін на це натякають.

От не вводить мене в оману та, можна сказати, м'якість, з якою адамір поставився до мене. Владна жорстка сутність Рока відчувається буквально фізично. Цей чоловік точно не належить до тих, хто дозволить порушувати його накази та правила в його ж домі. А Емарі, знову ж таки судячи зі слів Жозелін, швидше за все якось проштрафилася, дозволивши собі зайве, от і поплатилася втратою покровителя. І я тут зовсім ні до чого. Можливо моя присутність і спровокувала ревниву жінку. Але аж ніяк не вплинула на рішення адаміра.

Тому треба припинити себе накручувати та розбиратися з проблемами у міру їх надходження. Зараз от явно потрібно закінчити сніданок. Малюк зголоднів. А потім піти нарешті погуляти. Тепер я знаю, чому Жозелін рекомендувала зробити це після обіду.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно