Вольфґанґ Шивельбуш - Смаки раю

class="p1">І лише дурманні наркотики на кшталт опію, гашишу, марихуани тощо ще й досі не залучені до цього процесу звикання. Тим-то вони й залишилися поза межами масового споживання, яке позначається на культурі. У цьому їх можна порівняти з ранньобуржуазними «засобами насолоди» XVII сторіччя. Іще триста років тому кава чи тютюн були значною мірою суперечливими речовинами, незрідка просто-таки забороненими, у кожному разі, далеко не усталеними «засобами насолоди». Їх сприйняли аж у XVIII столітті. Потреба в них виявилася надто потужна й надто тривка, щоб їх можна було заборонити. Суспільство і держава зробили з цього висновок, що, замість заборони, слід запровадити оподаткування. За часів Фридриха ІІ лише податок із тютюну становив одну одинадцяту всіх державних стягнень Пруссії.

Є певні ознаки того, що сьогодні ще нелегальні наркотики (що, як ми пересвідчилися, стали нелегальними тільки порівняно недавно) може спіткати така ж доля. Від якогось часу — попри всі спроби притлумити цю тенденцію — можна спостерегти певне пом’якшення панівного досі ставлення до цих речовин. Десь приблизно до 1960 року воно в західноєвропейських країнах було позначене якимось страхом самого навіть контакту. У наркотиках убачали речовини, що змінюють стан свідомості, ба гірше: розчиняють ідентичність особистості, загрожують цілісності буржуазного суспільства. Починаючи від 1960-х років цей консенсус цілком очевидно захитався. Приблизно водночас із лібералізацією сексуальності в колах, що творять громадську думку і стиль, починає утверджуватися нове розуміння наркотиків. Страх контакту поступається місцем новому зацікавленню. Усталені погляди на дію наркотиків підпадають під ревізію. Відтепер наркотики розглядають як можливі ключі до нової чутливості. Такі популярні в молодіжній культурі шістдесятих слова, як «розширення особистості», «зміна свідомості», «досвіди «я»» тощо, перебувають у тісному зв’язку з одночасним споживанням наркотиків. Покоління курців гашишу і марихуани символічно та фармакологічно протиставляють поколінню батьків, яке п’є алкоголь, і навпаки: старше покоління почувається загроженим із боку цього молодого покоління споживачів наркотиків. «Джойнт» («косяк») стає символом цього молодіжного руху. куріння сигарет і пиття алкоголю уособлюють принцип капіталістичних здобутків, авторитету тощо, натомість гашиш і марихуана — звільнення від його влади.

Така інтерпретація — типовий продукт шістдесятих років — сама тепер перебуває на межі зникнення, разом із останніми рештками цього молодіжного руху. Утім, саме споживання наркотиків вочевидь є чимось більшим, ніж тимчасове віяння моди. У найпрогресивнішому західному індустріальному суспільстві, в США, куріння марихуани поширилося так, що всі наявні заборонні закони видаються дедалі номінальнішими. У багатьох федеральних штатах, як, наприклад, у Каліфорнії чи Нью-Йорку, спостерігаємо намагання припасувати законодавство до цих нових реалій, тобто легалізувати наркотики. Видається цілком імовірним і навіть майже прогнозованим, що гашиш і марихуана стануть колись такими самими загальними «засобами насолоди», як 300 років тому ним став тютюн, до того ж відбудеться це з однієї простої причини: їхня заборона спричиняє більший соціальний неспокій, ніж — контрольована — легалізація.

У США під час цієї дискусії утвердилося одне вельми значуще розмежування: розрізнення між слабкими та сильними наркотиками. До слабких зараховують гашиш і марихуану, до сильних — героїн і ЛСД. Сенс цього розмежування очевидний. Ідеться про попереднє рішення, чи є ці наркотики суспільно припустимі. Декларування таких популярних наркотиків, як гашиш і марихуана, під рубрикою «слабких», інакше кажучи — засадничо безпечних, можна витлумачити і як перший крок до їхньої легалізації. І навпаки: означення ЛСД, героїну тощо як «сильних наркотиків» указує на те, що тут суспільство і держава встановлюють нову межу, порушення якої і надалі каратиметься.

«Марихуана менш отруйна від тютюну і м’якша від горілки», — таким ледь недбалим формулюванням Марґарет Мід, нині вже покійна перша леді американської антропології, підсумувала цей новий панівний погляд на слабкі наркотики. Інакше кажучи, коли гашиш і марихуана потрапили до індексу слабких наркотиків, їх вилучили з моторошного світу «дурманних отрут» і перенесли в невинне сусідство із тютюном та алкоголем, здійснивши цим вирішальний крок на шляху перетворення «дурманної отрути» на «засіб насолоди».

Приблизно водночас із цим новим поглядом на наркотики визріло й нове ставлення до традиційного «засобу насолоди» — тютюну, але в цілком протилежному напрямку. Якщо тенденцію наркотиків можна окреслити як експансію, то коли мова про куріння, ідеться про редукцію. На підставі численних наукових досліджень уважають доведеною шкідливість куріння для здоров’я. Ця обставина, щоправда, ще ніде не допровадила до цілковитої заборони куріння, зате позначила виразні тенденції до його обмеження. У цьому найдалі зайшли американці. У багатьох громадських місцях у США куріння заборонено. Закон уже багато років зобов’язує фірми-виробників уміщувати в рекламі виразні вказівки на шкідливість куріння для здоров’я. Соціальна й культурна стигматизація куріння найпослідовніше відбувається саме в тих колах населення, які в пошуках альтернативних форм життя відкрили для себе слабкі наркотики. Скорочення куріння та експансія споживання слабких наркотиків — це два внутрішньо пов’язаних процеси. На підставі цього можна зробити декілька висновків. Можливо, в цих процесах провіщає себе епохальна зміна в культурі насолод, подібно до тієї, що триста років тому розпочалася разом із кавою і тютюном. І якщо слабким наркотикам судилося колись стати загальнодоступними та масовими «засобами насолоди» суспільства, яке — за браком ліпшого означення — можна назвати «постіндустріальним», то в них так само можна буде простежити якісні риси цього нового суспільства, як триста років тому на прикладі споживання кави й тютюну можна було простежити новий характер ранньобуржуазного суспільства. Цю аналогію можна ще розширити. Так само, як у XVII столітті спроби заборонити каву й тютюн символізували останні баталії середньовічного світогляду (який цілком справедливо зачув у нових «засобах насолоди» модерну буржуазну динаміку), так і сьогодні ще наявні заборони наркотиків можна тлумачити як останню битву буржуазної раціональності та самодисципліни.

Бібліографія

Загальні праці

Bibra, Ernst von, Die narkotischen Genußmittel und der Mensch. Nürnberg 1855.

Blum, Richard H., Society and Drugs. San Francisco 1970.

Blum, Richard H., Students and Drugs. San Francisco 1969.

Brillat-Savarin, Anthelme, Physiologie des Geschmacks.

Hartwich, C., Die menschlichen Genußmittel. Ihre Herkunft, Verbreitung, Geschichte, Anwendung, Bestandteile und Wirkung. Leipzig 1911.

Hémardinquer, Jean-Jacques (ред.), Pour une histoire de I’alimentation.

Paris 1970 (Gesammelte Зібрані статті з журналу «Annales»).

Kant, Immanuel, Anthropologie, І.Teil, І.Buch, § 29 (про дурмани, зокрема алкоголь).

Krünitz, Johann Georg, Oeconomische Encyclopädie, Brünn 1787 ff. (Stichworte: Bier, Branntwein, Caffee, Chocolate, Thee, Taback і т. д.).

Lewin, Louis, Phantastika. Die betäubenden und erregenden Genußmittel. Berlin 1927.

Moleschott, Jacob, Der Kreislauf des Lebens. Mainz 1852.

Moleschott, Jacob, Die Physiologie der Nahrungsmittel. Darmstadt 1850.

Reich, Eduard, Die Nahrungs und Genußmittel kunde. Göttingen