Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Нічого собі, — здивовано сказала Яна, — уявляю, як тобі важко після такого. 

— Ще й ніхто не розуміє мене, — я гірко посміхнулась, — і Макс обіцяв приїхати, але його досі нема. Думаю, він просто надурив мене і повернеться у свою Нову Зеландію.

— Не сумуй, я впевнена, що він скоро приїде. Може його щось затримало.

— Розвиток у нього затриманий, я в цьому вже давно переконалася.

Яна нічого не відповіла, а лише розсміялася. Я не втрималась і теж це зробила і на душі стало якось легше. Хоча б щось нарешті налагодилось і з однією важливою людиною я порозумілась та помирилась. Ми ще декілька годин просиділи і говорили про все на світі. Вибачились одна перед одною, вона розповіла про все, що робила весь цей час, я ж про всі свої дурні проблеми. 

— То ти тепер живеш не вдома? — поцікавилась подруга.

— О так. Я б мала тішитись новій власній квартирі, а натомість мушу ділити її з отим …

— Не знаю, з твоїх розповідей він не здається мені таким вже й поганим. А ти ще й може перебільшуєш.

— Повір, це я ще применшую. Але годі про нього, не хочу говорити і псувати собі настрій.

Потім за Яною заїхали батьки, а я ж попленталась додому. Йшла максимально повільно і довго, дуже хотілося відтягнути час до повернення в домашнє пекло. Біля одного з авто, припаркований вздовж тротуару, я знову побачила ту руду дівчину, що приходила вранці до Серафима. Біля неї я вирішила пришвидшитись, щоб вона не побачила мене, але не вийшло.

— Перепрошую, — голосно заговорила вона, — зачекайте.

Я зупинилась і важко видихнула. Вдавати, що це не до мене, було б дуже по-дурному, тому я розвернулась з вдаваною посмішкою.

— Що таке? — спитала, коли вона уже підійшла.

— Як добре, що я вас зустріла. Можете передати Серафиму оце? — вона простягнула мені гарно оформлений буклет.

— Це що? — я махнула рукою в повітрі.

— Думаю, що вам це знати не обов‘язково, — серйозним тоном заговорила дівчина.

— Послухай сюди, — моя злість таки охопила мене, — ти вранці прийшла до моєї квартири і назвала мене доморобітницею. Так, може тоді у мене був не найкращий вигляд, але манерам тобі варто було б навчитися. Не знаю, хто ти така і чого тобі треба від Серафима, але я, — піднявши руку, я порухала безіменним пальцем, на якому красувалась каблучка, — його наречена. Тому тримай свої буклетики при собі і відчепися від нього.

— Що!? — вражено заговорила вона, — яка ще наречена? Чому я про це нічого не знаю?

— А може тому, що не повинна? — я підняла одну брову.

Вираз обличчя дівчини з милого одразу ж змінився на злий і неприємний. Разом із цим рудим волоссям вона стала схожою на відьму. Так мені здалося.

— Можеш ні на що не сподіватися, дорогенька. Ти не вийдеш за нього заміж. Я не дозволю.

— Висловлюй свої фантазії десь в іншому місці. Па-па, — я помахала їй рукою і швидким кроком пішла геть. Тепер мені хотілося якнайшвидше потрапити додому і вимагати в Серафима пояснень.

На щастя, хлопець був вдома. Сидів на дивані і дивився якийсь документальний фільм. Чого ж ще можна було від нього чекати. Я голосно прочистила горло, щоб привернути його увагу, бо він, здається, вдавав, що не помічає мене.

— Чого тобі? — він глянув на мене через плече і повернувся до фільму. Я впевнено підійшла і вимкнула телевізор, — та що ти робиш!?

— Чекаю пояснень. Що це за руда курка і чого це вона не дозволить нам одружитися?

— Що? — Серафим нахмурився.

— Так, я щойно зустріла її на вулиці. Мало того, що вона сприйняла мене, як твою хатню робітницю, так ще й сильно розізлилася, коли почула про наше весілля. 

— Ще цього бракувало, — хлопець втомлено провів рукою по обличчю.

— Ну то що? Я хоч щось дізнаюся від тебе?

— Це Віка, — він підвівся і став навпроти мене, — моя колишня дівчина.

— О-о-о, — протягнула я, — а ситуація стає все цікавішою. Чого вона хоче від тебе?

— Я думаю, тут і так все зрозуміло, — він розвів руками, — повернути мене.

— Хай навіть не мріє.

— Зачекай, Еріко, — Серафим хитро примружився, — ти що ревнуєш мене?

— Що? — я фиркнула, — яка нісенітниця. Я не ревную, я відновлюю справедливість. Вона образила мене, тепер ображатиму я.

— Використовуючи мене?

— А ти хочеш бути з нею? Хочеш її повернути? — я зробила декілька кроків до Серафима.

— Тебе це хвилює? — тихо запитав він.

— Чого ти постійно відповідаєш питанням на питання, як же мене це бісить.

— Відповідай, Еріко. Ти злишся? Ревнуєш? — він теж зробив крок вперед і тепер ми були надто близько одне до одного.

— Ну тобі ж не подобається, що я спілкуюсь з Вадимом. І я теж тепер не хочу, щоб ти бачився з тією Вікою.

— Не порівнюй, будь ласка, ці ситуації. Це все абсолютно різні речі.

— Ні! Ти скажеш їй все як є і вона більше ніколи не з‘явиться ні тут, ні поруч з тобою.

— А якщо я не зроблю цього? — Серафим примружив очі.

— Тоді начувайся, — я прошепотіла йому це майже на вухо, — я перетворю твоє життя на кошмар. Я ж твоя наречена, забув? — я повільно провела пальцем по рельєфу його рук і відчула, що він напружився. Це мене розвеселило, тому я від рук перейшла до грудей, що розхвилювало його ще більше. Він міцно стиснув зуби і слідкував за моїми рухами, але потім різко вхопив мою руку своєю.

— Досить, — прошипів Серафим.

— Бо…що? — я уважно подивилась на нього. 
А він не сказавши ні слова, грубо, сильно і надто різко поцілував мене. Його губи були холодні, навідміну від надто гарячих моїх, які стали такими від неочікуваності і хвилювання. Я заплющила очі, щоб заспокоїтись, але це не допомагало. Поцілок був недовгий, бо я зовсім не відповіла на нього, але цього вистачило, щоб мої руки почали тремтіти. Серафим грізно глянув мені в очі, а потім просто пішов геть, зачинившись у ванній кімнаті. Я ж продовжувала стояти, як вкопана, стримуючи тремтіння рук. Навіть не могла нічого тверезо проаналізувати, бо була надто вражена цим всім. До цього всього ще й задзвонив телефон. Я не дивлячись, підняла слухавку.