Мария Михайловна Романовская - Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская

так категорично одмовився лягти до лікарні, доки не поговорить із своїм помічником, що лікарі дозволили йому перебути кілька годин вдома. Перед цим в амбулаторії він дозволив робити з ним, що завгодно. Сестра-доглядальниця вже двічі впорскувала йому якісь ліки і весь час сиділа біля ліжка.

Дід посилав на наукову комісію одного з своїх учнів і мусив передати йому всі свої наукові міркування. Посуд з жабою-слоном і якимись препаратами стояв на стільці.

— Ти ж привітай учених. Скажи, доб'ємося ще… кращих результатів!..

Голос раптом упав до шепоту, і посинілі повіки спустились на змучені очі. Дід мало не втратив свідомість, і сестра страшенно обурилась.

— Годі. Вам говорити заборонено. Я вам не дозволю, чуєте?

Але можна було цього і не казати. Переляканий вкрай помічник поквапливо забрав препарати і побіг до виходу: дід втратив свідомість.

Заметушилася в білому халаті сестра, різко задзвонив дзвоник телефону (це сестра викликала лікаря), шприц з якоюсь рідиною знову вп'явся у праву, якимсь дивом не пошкоджену дідову руку.

— Пити, — попрохав дід, одкривши очі. Ковтаючи сльози, Галинка поспішила подати дідові кухлик з водою. Дід так ослаб, що міг тільки раз ковтнути.

Щоб не заплакати вголос, Галинка вибігла з кімнати до своєї спальні. Вона почувала себе зовсім нещасною. Ох, якби приїхала мама!.. Але дід взяв з неї слово, чесне піонерське слово, що мамі не буде надіслано жодної телеграми. Він каже, що мамі не треба хвилюватися, бо вона ж лікується, вона мусить приїхати здоровою і веселою, як сонечко.

Піймана «мертва голова» ефектно показувала свої крильця, пришпилена на розправилці. Але сьогодні вона не тішила Галинку.

— Як дідусь, Галинко?.. Як дідусь?..

У відчинене вікно нісся цей збентежений шепіт. То була дітвора, що кожні чверть години приходила дізнатися про дідове здоров'я.

— Тсс… Дід, здається, заснув. Ідіть собі. Не турбуйте, — казала Галинка.

Вона зачинила вікно і, сховавши голову під подушку, намагалася не плакати. Але це ніяк не виходило.

Раптом надворі зашумів пропелер. Може, Мак?.. Галинка вилізла з-під подушки.

Це був санітарний літак. Він зупинився перед їх будинком, і мовчазні люди в білих халатах вийшли з нього. Це приїхали з лікарні по діда. Санітари обережно забрали його на ноші.

— Не турбуйся, дівчинко, ми його вилікуємо! — ласкаво сказав Галинці один із санітарів, несучи дідуся.

І знову загудів мотор. Галинка лишилась сама.

Надворі темніло. Тихесенький вітерець шелестів у вечірніх деревах. Галинці стало зовсім сумно. Вожата кликала її ночувати до себе. Але ж обіцяв прийти Мак!

Галинка побігла до своєї хати, увімкнула телевізор. Він чомусь не діяв.

їй стало ще сумніше. Тіні повзли у кутки. Галинка знову стала боягузкою і, упавши на канапку, заплакала на весь голос.

— Скажіть, товаришко овечко, чи ви не бачили Галинки? — раптом почула вона насмішкуватий голос.

— Мак!.. — радісно закричала дівчинка. — Мак!

Це дійсно був Мак, що ліз з веранди через вікно, тримаючи в руці, як лікар, маленький чемоданчик.

Усі Галинчині скарги і болі так і полетіли назустріч другові бурхливим потоком.

О, якби він знав, який це був жах! Дідусь вибіг увесь охоплений полум'ям. Він все-таки встиг обережно кинути на землю дещо з врятованого. Склянки з його речовиною не розбилися, а жабі вже вона, Галинка, не дала заповзти. А дід рвав і скидав з себе шматки палаючого одягу. Від блискавки вибухнули якісь горючі хімічні рідини, вони й створили вмить велику пожежу. Пожежники не встигли врятувати лабораторії. А бризки гарячої рідини запалали, попекли діда!..

Мак, слухаючи Галинку, тільки гнівно насуплював брови, як це звичайно робив його тато. Він почав нишпорити у своєму чемоданчику і мовчки витяг звідти якусь пластинку, інструменти… Що він буде робити?

Раптом він подивився на Галинку і примружив очі на її розпухлий ніс.

— Бідний дідусь! Дідусь твій — герой. Та при чому тут твій ніс?

Він злегка дружньо вдарив Галинку по плечу.

— А ти знаєш… Ні, ти нічого не знаєш! Твоя Дженні літала… І драбина сама рухалася, і я, як осел, дивився, як угору лізла якась куля.

Мокрі Галинчині очі так і вп'ялися в Мака, не моргаючи, нічого не розуміючи.

Мак уже зовсім весело запропонував:

— Знаєш, Галинко, ось покинь-бо зразу ж плакати! Давай-но краще візьмемося за діло і спіймаємо того мерзотника, що виробляє такі штучки. Він у мене сидить у самісіньких печінках.

І хлопчик почав їй докладно розповідати про дивні події на повітряному кораблі.

 

ТАЄМНИЧЕ ПРОМІННЯ

 

Уже вечоріло, коли Ролінський вирушив назад на корабель.

Він не поїхав автобусом, а пішов пішки. Йому хотілося заспокоїтись, знайти у ритмованих кроках загублену рівновагу.

Як давно Ролінський не був на селі. Захопившись роботою у своїй лабораторії в горах, він бачив село тільки зверху, коли, дуже рідко, пролітав літаком до Москви. В його пам'яті лишились тільки цяточки, крапки, квадрати, а тепер це було близько: пишні лани, прекрасні будинки і золоті від сонця, красиві, міцні люди.

Але де ж