Марк Твен - Принц і злидар, Марк Твен

юрба народу. Жінка схопила одною рукою короля, а другою свій вузол і почала завзято обкладати лайкою бідолашного хлопця, який даремно силкувався вирватись.

Гуго надивився всмак - його ворог впійманий і не уникне кари. Радісно хихикаючи, він подався до табору, роздумуючи, як розповісти про цю подію Буянові, щоб вона здалася йому правдивою.

Тимчасом король шалено рвався з рук жінки і гнівно кричав:

- Пусти мене, дурна голово! Це не я забрав твої злиденні пожитки.

Їх тісно оточила юрба, осипаючи короля загрозами й прокльонами. Закоптілий коваль у шкіряному фартуху і з засуканими по лікоть рукавами замахнувся на хлопця, гукаючи, що його треба як слід провчити; але в ту саму мить у повітрі блиснула довжелезна шпага і плазом упала на руку коваля.

- Тихше, тихше, люди добрі! - доброзичливо промовив власник шпаги.- Треба все робити спокійно, а не злобою й лайкою. Такі справи не нам з вами розбирати, а наглядачам закону. Пусти-но хлопця, голубонько.

Коваль зміряв поглядом ставного воїна і, пробурчавши щось собі під ніс, відійшов набік, потираючи забиту руку. Жінка неохоче випустила короля. Юрба неприязно косилася на незнайомця, але з обачності мовчала.

Король, в якого від щастя паленіли щоки й сяяли очі, кинувся до свого визволителя.

- Ти довго десь барився, сер Майлз, але прийшов вчасно. Посічи на капусту цю негідь!

 

ПРИНЦА ЗААРЕШТОВАНО

 

 

Гендон стримав посмішку і, нахилившись до короля, шепнув йому на вухо:

- Тихше, тихше, мій принце. Не кажи зайвого, а ще краще зовсім помовч. Звірся на мене, і все буде гаразд.

А сам подумав: «Сер Майлз! Їй-богу, я зовсім забув, що мене посвячено в рицарі! Дивно, як держаться у нього в пам՚яті всі його химери! Хоч моє звання - пустий звук, все ж я радий, що заслужив його. Бо більше честі бути примарним рицарем у царстві Мрій і Тіней, ніж плазуванням здобути собі титул графа в якому-небудь справжньому королівстві».

Юрба розступилася, щоб пропустити поліцая. Той підійшов і взяв короля за плече. Але Гендон сказав йому:

- Стій, друже, не займай його. Він і так піде, я за це ручаюся, йди сам вперед, а ми за тобою.

Полісмен і покривджена жінка рушили вперед, Майлз і король ішли ззаду, а за ними цікава юрба. Король почав був опиратися, але Гендон тихенько сказав йому:

- Подумайте, ваша величність, ваші закони - це прояв вашої королівської влади. Якщо той, хто видав закони, не додержує їх, як же можна вимагати, щоб їх шанували інші? Адже ж зараз один з цих законів порушено. Коли король знов зійде на трон, хіба не приємно йому буде згадати, як, опинившись мимоволі у становищі простого смертного, він, незважаючи на свій королівський сан, вчинив, як личить вірному громадянинові, і скорився законові.

- Твоя правда, не треба більше слів. Раз король змушує своїх підданців терпіти такі закони, він і сам, опинившись у становищі підданця, терпітиме їх.

У мирового судді жінка потвердила під присягою, що маленький арештант і є той самий негідник, який обікрав її. Ніхто не міг спростувати її свідчення, і провина короля була ясна. Розв՚язали вузол і коли побачили там жирне засмажене порося, суддя захвилювався, а Гендон зблід і затремтів; тільки король в щасливому невіданні нітрохи не збентежився. Суддя помовчав серед зловісної тиші і звернувся до жінки з запитанням:

- Яку ж ціну визначаєш ти за свою власність?

Жінка вклонилася й відповіла:

- Три шилінги вісім пенсів, ваша милость. Це справжня ціна, і я не можу збавити ні пенні.

Суддя покосився на людей, що сиділи в суді, кивнув полісменові й сказав:

- Звільнити зал і зачинити двері.

Наказ був виконаний. У суді лишились тільки двоє поліцаїв, обвинувачений, обвинувачка і Майлз Гендон. Майлз стояв нерухомий і блідий, як полотно; на лобі в нього виступили великі краплі холодного поту і, зливаючись у струмки, текли по обличчю. Суддя знов звернувся до жінки і сказав:

- Це бідний темний хлопець, та ще й, мабуть, голодний, бо зараз такі тяжкі часи для бідняків. Глянь, обличчя в нього чесне, але коли дошкуляє голод… Чи відомо тобі, добра жінко, що всякий, хто вкраде річ, яка коштує більше ніж тринадцять пенсів, мусить за законом піти на шибеницю?

Маленький король здригнувся і від жаху широко розплющив очі, але стримав себе і лишився спокійний. А жінка схопилася на ноги, трясучись від страху, і скрикнула:

- Ой лишенько, що ж я наробила? Боже милосердний, та я ж зовсім не хочу, щоб через мене бідолаху повісили! Поможіть мені, ваша милость! Що мені робити? Чи можна щось зробити?

Суддя, зберігаючи на виду непорушний спокій вершителя закону, просто відповів:

- Безперечно, можна зменшити ціну, поки її ще не внесено до протоколу.

- Ради бога, запишіть, що порося коштує тільки вісім пенсів. Слава тобі господи, що не дав прийняти на душу такий страшний гріх!

Гендон з радощів забув про етикет і дуже здивував короля, навіть вразив його королівську гідність, пригорнувши його до грудей. Жінка подякувала і, забравши порося, пішла собі. Полісмен, відчинивши їй двері, вийшов слідом за нею. Поки суддя писав протокол, Гендон, завжди сторожкий і чуйний, вирішив розвідати, чого полісмен пішов за жінкою. Він тихенько вислизнув у темний коридор і почув таку розмову:

- Жирне порося й, мабуть, дуже смачне. Я куплю його в тебе. Ось тобі вісім пенсів.

- Вісім пенсів! Ач який! Та я сама дала за нього три шилінги вісім пенсів, справжніми монетами минулого царювання, що їх старий покійний Генріх не встиг загарбати собі. Дулю я тобі дам за твої вісім пенсів!

- А ти он як! Ти ж під присягою посвідчила, що порося коштує лише вісім пенсів. Значить, ти її порушила, збрехала? Ану, йди назад до його милості - відповідати за свій злочин! А хлопця повісять…

- Ну, ну, голубчику, мовчи, я згодна. Давай уже вісім пенсів, та тільки нікому не кажи.

І жінка пішла, заливаючись слізьми. Гендон шмигнув назад у судовий зал, а незабаром увійшов туди й поліцай, сховавши в безпечному куточку свою поживу. Кінчивши писати, суддя прочитав королеві ласкаве й мудре повчання й