Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

людської природи самим існуванням своїм спростовує ті підвалини, на яких засновується життя Яго. Вони антагоністи, представники двох ворожих світів. Великий драматург вміє підняти конкретне, особисте, до рівня філософських узагальнень, і зіткнення Яго і Отелло набуває у нього характеру боротьби двох світоглядів, двох систем цінностей.

У цій боротьбі Отелло заздалегідь приречений на поразку, бо Яго вдається до своїх звичних засобів - наклепів, брехні, перед якими Отелло безсилий. Яго точно обирає найвразливіше місце Отелло з тим, щоб завдати смертельного удару,- його кохання до Дездемони, яке стало для мавра сенсом життя, наріжним каменем його існування. До того ж мета Яго полягає не просто в тому, щоб згубити Отелло, а й у тому, щоб змусити його деградувати як людину, засліпити ревнощами, позбавити віри, своїми руками вбити кохану жінку. Яго повністю досягає своєї мети.

У зв’язку з цим постає проблема, яка давно й незмінно хвилює шекспірознавців - проблема психологічної вмотивованості такого швидкого спалаху ревнощів у Отелло і його подальшої поведінки. В нашій критиці йшлося і про «рецидиви середньовіччя» в свідомості мавра, які не викорінив він у собі (М. В. Урнов, Д. М. Урнов), і про дію середньовічної театральної умовності, за якою наклепові годилося вірити. У всякому разі, цю трагедію розглядали і нерідко донині розглядають як трагедію ревнощів. Так інтерпретувалась вона й на сцені, і десятки акторів - іноді дуже талановитих - створювали картини дикої, нестримної пристрасті героя.

Проте ще Пушкін вважав «Отелло» не трагедією ревнощів, а трагедією обманутої довіри, і це безумовно так. Глибокий знавець людської психології, Шекспір дуже виразно показує, як міняється Отелло, отруєний наклепами Яго. Втрачаючи віру в Дездемону, він перестає бути собою. В останніх двох діях трагедії мало що залишилося від тієї гордої, урівноваженої, повної гідності людини, яка виступала перед венеціанським сенатом. Для Отелло зрада Дездемони - не лише зрада коханої жінки, а й утрата гармонії, ладу, порядку, без яких він - пропаща, нещасна людина, без яких «настає хаос» (О. Блок), утрата віри в порядність, честь, високі якості людини взагалі. Саме з цієї позиції судить Отелло Дездемону, виносячи вирок їй, як утіленню зла, і сам виконує цей жахливий вирок.

Тому вдвічі страшнішим є для мавра відкриття своєї трагічної помилки. За зневіру він судить себе тим самим нещадним судом і теж власноручно виконує вирок. Проте помирає він прозрівши, знову здобуваючи віру в Дездемону і водночас - віру в людину.

В Росії трагедія «Отелло» стає відомою з першого десятиліття минулого сторіччя. 1808 р. з’явився її прозовий переклад з французької, а 1821 р. в ж. «Вестник Европы» була надрукована рецензія Г. Квітки-Основ’яненка на виставу трагедії в Петровському театрі. На Україні «Отелло» спершу був відомий у російських перекладах і в постановках російських театрів. Виконання ролі Отелло видатним негритянським актором Айрою Олдріджем справило глибоке враження на Шевченка і стало значною подією театрального життя в Росії і на Україні 50-х років минулого століття.

Українською мовою трагедія вперше була перекладена П. Кулішем на початку 1880-х рр. і включена до першого тому його перекладів із Шекспіра, який 1882 р. вийшов у Львові. Захоплення Шекспіром було притаманне Ю. Федьковичу, і сучасники вказували на зв’язок його драми «Довбуш» з трагедією «Отелло» та на певні запозичення з неї. Зокрема, образ секретаря із «Довбуша», підступного негідника, безсумнівно пов’язаний з образом Яго (Шаповалова М. Шекспір в українській літературі.- Львів, 1976.- С. 52). У 1890-х рр. трагедію переклав М. Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). 1902 р. він домігся від царської цензури дозволу на постановку трагедії у своєму перекладі, і цей цензурний примірник зберігся. Також відомо, що переклад трагедії зробив П. Саксаганський і ставив її на домашній сцені, натхненно виконуючи головну роль (див. Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі.- К., 1957.- С. 303).

Саксаганський плекав надію поставити «Отелло» на театральній сцені; цю мрію він зміг здійснити лише після Великої Жовтневої революції. 1925 р. трагедія була ним поставлена в Дніпропетровському театрі ім. Заньковецької. Заснований 1919 р. в Ленінграді Великий драматичний театр за перші три роки свого існування поставив шість шекспірівських спектаклів. У роботі театру, зокрема у постановці «Отелло», активну участь брав О. Блок, наслідком чого була його стаття «Таємний смисл трагедії «Отелло» (1919); головну роль у цьому спектаклі грав Ю. М. Юр’єв. З численних пізніших постановок трагедії на сцені російського радянського театру слід виділити виставу в Малому театрі 1935 р. з О. О. Остужевим у головній ролі. Варто згадати й спектакль Грузинського театру ім. Руставелі, де цікавий образ Отелло був створений А. Хоравою. На українській сцені оригінальну інтерпретацію образу Отелло дав М. Романицький. Досягненням радянського кіноекрана став фільм «Отелло», поставлений режисером С. Юткевичем з С. Бондарчуком у головній ролі.

 

 

 

___________

 

Вільям Шекспір

 

ОТЕЛЛО, ВЕНЕЦІАНСЬКИЙ МАВР

 

William Shakespeare, «Othello, The Moor of Venice», 1604

 

0033

 

 

Друкований текст для вичитування взято з:

Вільям Шекспір. Твори в шести томах. Том 5.

Київ: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.

 

 

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

 

Оцифрований текст взято з інтернету.

 

© Переклала з англійської Ірина Стешенко

 

© Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004

 

© Вичитування, правка, форматування і оформлення: OpenBook, 2021

 

© Електронна бібліотека класики української та світової літератури «Відкрита книга»

 

2021

1 - Отелло - ім’я неясного походження, схоже на італійську зменшену форму німецького імені Otto. Але є досить вірогідні відомості про те, що у Венеції існувала знатна родина Отелло дель Моро, в гербі якої за емблему правили ягоди шовковиці - по-італійському - moro. Італійське «moro» означає також мавр - маврами ж називали тоді всіх мешканців Північної Африки.

2 - Яго - одна з