Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

– Дайте нам відповідь: ви зробили б експеримент? Як завідуючий зовнішніми станціями. Не як Рен Боз… його справа – інше!

– Ні! – відповів твердо Дар Вітер. – Я ще почекав би.

– Чого?

– Побудови дослідної установки на Місяці!

– А енергія?

– Місячне поле тяжіння менше, і масштаб експерименту менший, можна обійтися кількома Кустанціями.

– Все одно – на це потрібно сотню років, і я не побачу ніколи!

– Щодо вас, то це правда. А для людства не так уже й важливо – тепер чи на покоління пізніше.

– Але для мене це кінець, кінець усій мрії! І для Рен Боза…

– Для мене – неможливість перевірити спробою виходить і неможливість виправити, продовжувати справу.

– Один тільки розум – дрібниця! Зверніться до Ради.

– Рада вже вирішила – вашими думками й словами. Нам нічого чекати від неї, – тихо промовив Мвен Мас.

– Ви маєте слушність. Рада теж відмовить.

– Більше ні про що не питаю вас. Я почуваю себе винним – ми з Реном поклали на вас тягар вирішення.

– Це мій обов’язок, як старшого досвідом. Ви не винні в тому, що завдання виявилось і величним і вкрай небезпечним. Від цього мені сумно й тяжко…

Рен Боз перший запропонував повернутись до тимчасового селища експедиції. Троє засмучених людей побрели по піску, кожен посвоєму переживаючи гіркоту відмови од небувалого експерименту. Дар Вітер скоса поглядав на супутників і думав, що йому важче від усіх. В його натурі було щось одчайдушновідважне, з чим йому доводилось боротися все життя. Він був чимсь схожий на стародавніх розбійників – чого він почував себе таким задоволеним і радісним у пустотливій боротьбі з биком?.. І душа його обурювалась, протестуючи проти рішення мудрого, але не відважного.

РОЗДІЛ VI. ЛЕГЕНДА СИНІХ СОНЦЬ

З каютигоспіталю вийшли лікар Лума Ласві і біолог Еон Тал. Ерг Ноор рвонувся вперед.

– Ніза!

– Жива, але…

– Помирає?

– Поки що ні. Перебуває у важкому паралічі. Зачеплено всі стовбури спинного мозку, парасимпатична система[39], асоціативні центри і центри чуттів. Дихання дуже сповільнене, але рівномірне. Серце працює – один удар на сто секунд. Це не смерть, але цілковитий колапс[40], який може тягтися невизначений час.

– Свідомість і страждання виключені?

– Виключені.

– Абсолютно?

– Абсолютно!

Ерг Ноор запитливо глянув на біолога. Той ствердно кивнув.

– Що гадаєте робити?

– Підтримувати при рівномірній температурі, абсолютному спокої, слабкому світлі. Якщо колапс не прогресуватиме, то… чи не все одно – сон… хай навіть до Землі… Тоді – в Інститут Нервових Струмів. Ураження заподіяне якимсь видом струму. Скафандр, як виявилось, був пробитий у трьох місцях. Добре, що вона майже не дихала!

– Я помітив пробоїни і заліпив їх своїм пластиром, – сказав біолог.

Ерг Ноор з мовчазною вдячністю потис йому руку вище ліктя.

– Тільки… – почала Лума, – краще якомога швидше вирватися з полону підвищеного тяжіння… І разом з тим небезпеку становить не стільки прискорення під час відльоту, як повернення до нормальної сили тяжіння.

– Розумію: ви боїтеся, що пульс ще більше сповільниться. Але ж це не маятник, що прискорює свої коливання в посиленому гравітаційному полі?

– Ритм імпульсів організму підлягає загалом тим самим законам. Якщо удари серця сповільняться хоча б удвічі – двісті секунд, – тоді кровопостачання мозку стане недостатнім і…

Ерг Ноор замислився так глибоко, що забув про присутніх, отямився і важко зітхнув. Його колеги терпляче ждали.

– Чи немає виходу в тому, щоб піддати організм підвищеному тискові в збагаченій киснем атмосфері? – обережно спитав начальник і вже із задоволених усмішок Луми Ласві та Еона Тала зрозумів, що думка правильна.

– Наситити кров газом при великому парціальному тиску[41] – це чудово… Звичайно, ми вживемо заходів проти тромбозу[42], і тоді хай хоч один удар на двісті секунд. Потім вирівняється…

– Вона лишиться непритомна, – сказала Лума. – Ми підемо готувати камеру. Я хочу використати велику силіколову вітрину, взяту для Зірди. Туди вміститься плаваюче крісло, яке ми перетворимо в постіль на час відльоту. А коли прискорення спаде, влаштуємо Нізу остаточно.

– Як тільки приготуєтесь, повідомте на пост. Ми не будемо затримуватись жодної хвилини.

Люди поспішили в різні відсіки корабля, борючись як хто міг з гнітом чорної планети.

Переможною мелодією загриміли сигнали відльоту.

Із незнаним почуттям повного й самозабутнього полегшення люди поринали в м’які обійми посадочних крісел. Але зліт з важкої планети – це небезпечна справа. Прискорення корабля для відриву від планети було на межі людської витривалості, і помилка пілота могла призвести до загибелі всіх.

З оглушливим ревом планетарних двигунів Ерг Ноор повів зореліт по дотичній до обрію. Важелі гідравлічних крісел все глибше вдавлювалися під зростаючою вагою. Руки начальника експедиції, що лежали на кнопках приладів, стали неймовірно важкі. «Тантра», описуючи велетенську положисту дугу, підіймалась усе вище з густої темряви до прозорої чорноти безмежності. Ерг Ноор не відводив очей од червоної смуги горизонтального зрівнювача – вона гойдалася в нестійкій рівновазі, показуючи, що корабель готовий перейти з підйому на спуск по дузі падіння. Планета ще не випустила «Тантру» із свого полону. Ерг Ноор вирішив увімкнути анамезонні мотори, здатні підняти зореліт з будьякої планети. Дзвінка вібрація примусила корабель здригнутися. Червона смуга піднялася на десяток міліметрів від лінії нуля. Ще трохи…

Крізь перископ верхнього обзору корпусу начальник експедиції побачив, як «Тантра» вкрилась тонким шаром блакитнуватого полум’я, що повільно стікало до корми. Атмосферу пробито! В пустоті простору, за законом надпровідності, залишкові електроструми збігали просто по корпусу корабля.

Зорі знову стали гострими, як голки, і «Тантра», звільнившись, відлітала все далі од грізної планети. З кожною секундою сила тяжіння зменшувалась. Легшим і легшим ставало тіло. Заспівав апарат штучної гравітації, і його звичайне земне напруження після нескінченних днів життя під пресом чорної планети здалося неймовірно малим. Люди схопилися з крісел. Інгрід, Лума та Еон виробляли найважчі на фантастичного танцю. Але скоро настала неминуча реакція, і більша частина екіпажу поринула в короткий сон тимчасового відпочинку. Не спали тільки Ерг Ноор, Пел Лін, Пур Хісс і Лума Ласві. Треба було розрахувати тимчасовий курс зорельота і, описавши гігантську дугу, перпендикулярну до площини обертання всієї системи зірки Т, поминути її льодяний і метеоритний пояси. Після цього можна було розігнати корабель до нормальної субсвітлової швидкості й надовго зайнятись визначенням справжнього курсу.

Лікар стежила за станом Нізи після зльоту й повернення до нормальної для землянина сили тяжіння. Незабаром їй вдалося заспокоїти всіх повідомленням, що паузи між ударами пульсу дорівнюють ста десяти секундам. При підвищенні кисневого режиму це не означало