Марек Краєвський - Еринії

пане аспіранте, ― доктор Іван Підгірний з обуренням гриз сигару «Корона», ― невже ви гадаєте, що слуги Гіпократа ― то гончаки? Ви думаєте, що швейцар, побачивши у візочку покалічене заплакане дитя, вирішуватиме дилему ― допомогти дитині чи переслідувати того, хто його привіз? У лікарні навіть швейцар перебуває для того, щоб допомагати іншим, а не наздоганяти, переслідувати, хапати й допитувати!

― Панове, панове, ― заспокоював присутніх Зубик. ― Давайте встановимо факти, а тоді надамо слово комісарові Попельському, який з нас усіх найкраще знає цю справу. Повернімося до фактів. Сьогоднішній випадок стався на фабриці ультрамарину на Слонечній, 26, де зараз відбувається ремонт. Із власником зустрічався пан Кацнельсон. Будь ласка, пане аспіранте!

― Фабрикант Хаїм Перльмуттер. ― Герман Кацнельсон згасив цигарку з видимою злістю, наче хотів цим сказати: «Завжди мене посилають до жидів. Жид до жида, еге ж? Інших доручень для мене не існує?». ― Отже, фабрикант Хаїм Перльмуттер, ― продовжував аспірант, роздратовано вимовляючи жидівське прізвище, ― повідомив мені, що будівлю справді ремонтують, і там буде, ― Кацнельсон зазирнув до записника, ― нова фабрика малярських та сухих фарб. Там почергово перебуває троє сторожів, причому усі вони, як незадоволено пояснив власник, надмірно пиячать. Один з них ― це той, якого сьогодні до нас привіз комісар Попельський.

― Точніше кажучи, доставив сюди за допомогою мого інформатора, ― буркнув Ґрабський, затягуючись «Сиреною» й навіть не дивлячись на Попельського. ― І мені довелося йому дещо втовкмачувати… Будь-які скарги на поліцію й інші вибрики…

― А зараз ви, пане Циган. ― Зубик удав, що не чує цих натяків. ― Розкажіть нам, що відомо про викрадення Казя Марковського.

― Це розповідь дружини інженера. ― Циган відкрив записника. ― Отже, це сталося так… Казьо дуже довго не може вкластися. На диво, найшвидше він засинає в будиночку садівника, що знаходиться в глибині саду. Дитина завжди спить там з матір’ю в теплі місяці й так було в ніч з понеділка на вівторок. Пані Марковська ночувала в тій самій кімнаті й нічого не чула.

― Напевно, це нелегко так викрасти дитину, ― здивувався Кацнельсон. ― Адже малий може прокинутися, заплакати… Там спускають на ніч собак?

― У них немає собак, ― відказав Циган. ― Я вже запитував про це в інженера. Його дружина їх боїться. Окрім того, не можна нічого більше дізнатися, бо пані Марковська продовжує перебувати в стані шоку… Майже не може говорити… Щось їй заважає…

― А де вона взагалі? ― запитав Попельський.

― І вона не чула дитячого плачу? ― не вгавав Кацнельсон.

― Відповідаю на обидва запитання, ― повільно промовив Підгірний. ― Вона в університетській клініці під моїм наглядом… А зараз щодо сумнівів пана Кацнельсона… Прошу вас бути делікатними… Не личить говорити погано про даму, але я її знаю… Вона могла бути п’яна… Пані Яніна Марковська п’є віддавна…

Запанувала тиша, яку порушувало хіба що чиркання сірників. Надходила гроза, небо над Львовом темнішало, тютюнова задуха в кабінеті ставала нестерпною, чоловіки витирали піт із чола, послаблювали вузли краваток, зручніше вмощувалися на стільцях. Уявляли собі сцену: п’яна мати прокидається й не вірить власним очам, непевним голосом кличе дитину, а поруч лежить подушка із заглибиною від маленької голівки.

― Повернімося до сьогоднішнього дня. ― Зубик урвав цю тишу й глянув на Попельського. ― Які ваші припущення й висновки, комісаре?

― Я не повторюватиму того, про що вже розповідав. ― Попельський закурив «Єгипетську спеціальну». ― Я вже говорив, що сталося сьогодні вранці. А зараз мої припущення. По-перше, злочинець знав, що ми знайомі з нещасною жертвою. Дружина інженера Марковського, мати дитини, подруга моєї доньки Рити, декілька разів приходила до нас додому зі своїм синочком. Я в неділю був у Марковських на дитячому святі. Це пояснює слова з листа: «Дитина, яку ти добре знаєш». Звідки йому було відомо, що я її знаю? Перша гіпотеза: він міг стежити за пані Марковською, друга ― міг стежити за мною. Друге припущення здається мені більш імовірним. Адже він знав, куди я їду потягом, бо прислав мені телеграму на станцію в Мостиськах! І, звичайно, знав про мою присутність на дитячій забаві або про те, що Марковська приходила до нас у гості.

― Мені здається, злочинець хотів викрасти дитину, якимось чином пов’язану з вами… ― замислено сказав доктор Підгірний.

― Чому ви так гадаєте, докторе? ― запитав Зубик.

― Навіть doctor rerum naturalium[33], ― відповів Підгірний з наміром уколоти начальника, котрий не знав латини, ― повинен іноді довіряти власній інтуїції.

― Я віддаю належне вашій інтуїції. ― Наймолодший із присутніх, Стефан Циган, витягнув з пачки цигарку «Ніл». ― Якби злочинець хотів скалічити дитину, пов’язану з комісаром, він швидше викрав би його внука Єжика…

― Може, ви маєте рацію. ― Відомий своєю впертістю Підгірний несподівано швидко погодився з молодим поліцейським. ― Але ваше зауваження зовсім не заперечує моїх здогадів, які підказують: злочинець стежив за комісаром, а не за Марковською.

― Це може бути, ― підтримав доктора досі мовчазний, новий у колективі аспірант Зиґмунт Жехалко, котрий через свій старанний почерк завжди виконував функції секретаря. ― А що з допитом цього п’яного сторожа?

― Про це трохи згодом. ― Попельський підняв пальця догори. ― Ірод, бо саме так