Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

Вчора ми в доктора Бартошової летіли у «Промені» - а нині вже підходимо до Альфи Центавра. Авжеж, прекрасна ідея!

Не смійтеся, Фратєв, це не жарт, ми справді летимо на Кварту. За мить самі в тому пересвідчитеся, - відказав Хотенков серйозно й знову підняв жалюзі.

Гелікоптер тільки-но сів на гладінь озера. У вечірньому тумані невиразно вимальовувався лісистий берег.

Необхідне обладнання в сумках, підвішених до ваших крісел. Як ним користуватися ви знаєте.

Северсон швидко відкрив сумку й оглянув її вміст. Найперше помітив бінокль, приклав його до очей і подивився на берег.

Ми справді на Кварті! - вигукнув здивовано. - Бачу типово квартянську рослинність із великим товстим листям.

Це неможливо, - із сумнівом відказала доктор Бартошова. - Не можемо бути далеко від мого житла, адже летіли всього хвилинку. А околиці я знаю, мов власну долоню.

Вона схопила бінокль і також округлила очі.

Справді, я також бачу на березі незвичайні дерева й квіти. Подивися-но ти, Лідушко, може, мене підводить зір, - подала бінокль онуці.

Ура, ми на Кварті! - закричала радісно піонерка. - Нічого подібного я ще ніколи не бачила!

«Потьомкінські села»[6], - відзначив вічний скептик Ватсон.

Звичайні декорації - хороший жарт. Вам це вдалося, Хотенков.

Декорації? Ну, побачимо, коли ви поглянете на це зблизька, посміхнувся загадково академік. - Біля ваших сумок також укладені човни з малими кисневими балонами. Напомпуйте їх і приготуйтеся в дорогу. Попливемо до материка. В кожен човен нехай сяде по два пасажири, щоби наша колона не виглядала надто великою й незграбною.

Дивіться, дивіться, ящір! - вигукнула раптом Алена Свозилова і вказала на водяну гладінь, із якої випірнула пласка голова дивовижного звіра. - На щастя, це не шкідливий мешканець Кварти - цагеніус...

Я зостануся з тобою в літаку, Лідушко, щоб ти не надто лякалася. Таких сюрпризів нас тут чекає багато. Добре знаю Хотенкова, - втішила доктор Бартошова свою внучку.

Я не боюся, бабусю! Хочу з вами на Кварту, - проголосила піонерка впевнено. - Буду триматися Северсона - з ним мені нічого не страшно. Будь ласка, ну будь ласка, бабусю! - заблагала вона.

Пустіть, нічого з нею не станеться, ручаюся власним здоров’ям, - заступився за піонерку Хотенков.

Сідай до нас, коли так довіряєш Лайфові, - покликала дівчинку Алена, що разом із Северсоном сходила в човен, спущений на воду.

Вирушили. Краус і Мак-Гарді скоро перегнали довгу вервечку човнів і швидко наблизилися до берега.

Це незбагненно, Краусе! Перед нами справді квартянський праліс! Поглянь, - подав Мак-Гарді бінокль своєму другові.

Авжеж, бачу те саме, це не омана відчуттів. І не декорації. Я божеволію, - крутив головою Краус.

Дурниці, ми, звісно, не на Кварті. Як би мали туди дісталися? За десять хвилин? Смішно. Див не буває. І потім, де ще два сонця? Над обрієм заходить лише одне. Праліс був вирощений тут штучно з насіння, привезеного із Кварти «Променем». Пригадую, як швидко росте квартянська рослинність.

Вони пристали до берега й вийшли на невеликий піщаний пляж.

Марно, не можу позбутися відчуття, що я на Кварті, - не виходив з подиву Мак-Гарді.

Я також... Поглянь, там, у затоці! - скрикнув нараз Краус.

«Стріла», наш допоміжний літак! - видихнув Мак-Гарді. - І Проксима, кривава Проксима! - тремтячою рукою він указав на велику червону зірку, що мерехтіла низько над обрієм.

Я божеволію, - повторив Краус безпорадно. - Або мені все це лише здається. Завтра вранці прокинуся і з задоволенням із цього всього посміюся.

Гадаєш, нам обом сниться однаковий сон? Адже мені ввижається достоту те саме, що й тобі.

Тим часом на берег вийшли й решта екскурсантів.

Здивуванню не було меж. Не лише Лідушка, але й її бабуся, й академік Навратіл роздивлялися праліс із крайнім зачудуванням. Зірка над блискучою поверхнею води для них також була незбагненою з’явою.

Швидко темніє, ходімо пошукаємо якийсь відповідний сховок, де можна було б переночувати. Як вам відомо, перебування на дикому березі тут, на Кварті, є небезпечним. Ліхтарики маєте в сумках. Увімкніть їх, і гайда в джунглі, - взяв командування на себе Хотенков.

Хащі вже тонули в непроглядній пітьмі, без ліхтариків уражені мандрівники й справді не пройшли б. Із зусиллям вони продиралися крізь плетиво ліан і покрученого лускатого коріння.

Повернімося на берег, праліс у цих місцях стає все густіший, - запропонував Навратіл, котрий ішов на чолі експедиції.

Хотенков знизав плечима.

Як хочете. Біля води ми зможемо швидше просуватися вперед, але - як я вже попередив, - це значно небезпечніше. Дивуюся, як швидко ви про це забули. А мали б знати краще від мене - я на Кварті вперше, тоді як ви прожили тут чимало приємних днів.

Природа невдовзі підтвердила слушність Хотенкова. Щойно вони ступили берегом кілька кроків, індигове небо нараз заслала чорна хмара - і над озером здійнявся вихор.

Темряву ночі осяяли вибухаючі з тріском кульові блискавки. Їх ставало все більше.

Сховаємося у скелях! - кивнув Хотенков головою на неправильні силуети, що височіли над пралісом, і без подальших обговорень попрямував туди.