Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

бравого вояка Швейка» (1920-1923). ">[5] й виміряйте краще, як далеко ми зараз від Землі, - строго наказав Навратіл.

Слухаюсь, наказ є наказ, із простими людьми потрібно бути строгим, - знову козирнув Фратєв.

Він розгорнув рулетку й виміряв кімнату. Відтак розчинив вікно, вистрибнув у сад і приклав вимірювальну стрічку до землі.

Не смійтеся, Северсоне, а краще зв’яжіться з Землею, дізнаємося, що там нового, - вказав Навратіл на телевізор.

Северсон увімкнув прилад і налаштував звук та зображення.

«Це сталося сьогодні», - звістив напис на екрані.

Найперше ми розповімо вам про події у Президії Всесвітньої Академії наук, - промовив диктор. - Сьогодні пополудні представники друзів зі Змієносця відвідали президента Академії й повідомили, що невдовзі розпрощаються з нами. Вони вельми задоволені нашою гостинністю й хотіли б чимось віддячити.

Обличчя диктора змінилося зображенням із кабінету президента Академії.

Говорив чоловік у скафандрі - гість зі Змієносця.

Ми довго думали, чим би відплатити за вашу ласку й дружбу. На жаль, подарунок наш буде скромним - ми надто далеко від дому й не маємо з собою достатніх ресурсів.

Якщо ви згодні, побудуємо вам при Академії малу гравітаційну електростанцію, що її бачила ваша експедиція на Кварті. Можливо, наш досвід у вивченні гравітації хоч трохи придасться вам. Крім того, ми б хотіли збудувати для вас два заводи: для виробництва антиречовини та проникної речовини із нейтронів. При спорудженні всіх трьох об’єктів раді будемо співпрацювати з вашими вченими, щоби посвятити їх у «виробничі секрети».

Тисяча вибухаючи планет - направду «скромний» подаруночок! - озвався Фратєв. - Я б усе віддав, щоби лише працювати на цих будівництвах!

Академік Ватсон підвівся з крісла.

Пропоную зголоситися всім, колективно. Переконаний, що Президія Академії прийме нас. У Всесвіті ми набули достатньо досвіду з вивчення гравітації та інших законів матерії.

Гра в політ у Всесвіт разом закінчилася. Натомість розгорілася жвава розмова про будівництво друзів зі Змієносця.

Всі погодилися з Ватсоном. Тому завтра вранці вирішили зустрітися з президентом, щоби той дозволив їм долучитися до співпраці...

Президент охоче згодився.

Куди відлітають друзі зі Змієносця? Повертаються на свою планету? - запитав його Навратіл.

Ні, хочуть відвідати сонячну систему Сіріуса та супутника, що обертається навколо нього...

Сіріуса? - вигукнув Навратіл здивовано. - Вісім світлових років!..

Президент на екрані відеофону посміхнувся.

Чому це вас так дивує? Наші друзі подолали вже й більші відстані. Я тут подумав - чи не хочете полетіти з ними?

Зізнаюся, що хочу. Вочевидь не сам, а з усім екіпажем - і в новому сконструйованому міжзоряному кораблі.

Це було б чудово й корисно для нашої науки. Але боюся, що нічого не вийде. Наш зореліт навряд чи зможе наздогнати корабель людей зі Змієносця. Судячи з усього, вони переміщуються Всесвітом швидше від світла. Ми цю проблему ще не розв’язали.

Тоді попросімо в наших друзів поради й допомоги.

Спробую.

Славних завойовників Усесвіту, учасників польоту до тризір’я Центавра втішила ухвала Президії Академії. Завтра вони відсвяткують у доктора Бартошової тридцяту річницю відльоту до сусідньої сонячної системи - й потім відразу до праці на будівництві друзів зі Змієносця.

Сумними залишилися лише Северсон, Краус та Мак-Гарді. Доктор Бартошова їх не відпустила - мусили ще лікуватися.

***

Урочний день мав насичену програму. Северсон продемонстрував кілька документальних фільмів із польоту та з планети Кварти, Навратіл оцінив експедицію з наукового боку - а затим почалися спогади.

Найзахопливіше розповідали Мак-Гарді та Краус, котрі спізнали у Всесвіті інші пригоди, ніж решта членів екіпажу.

Піонерка Лідушка не виходила з подиву. Схилившись до бабусі, прошепотіла їй:

Скільки вони всі пережили, особливо - Северсон! Коли я виросту, то також мандруватиму Всесвітом, еге ж?

Усе залежить від того, як навчатимешся. Адже космічний мандрівник мусить багато вміти і знати - ядерну фізику й хімію, математику, механіку, електротехніку, біологію та багато інших галузей науки й техніки. Сама знаєш, що неуків до міжзоряного корабля не візьмуть.

Бабусю, а чому на це свято не прийшов ніхто зі Всесвітньої Академії наук? Адже тут так гарно розповідали!

Сама тому дивуюся... А тепер сиди тихо і слухай.

Академія про екіпаж «Променя» напевно не забула, про це не хвилюйся, Лідушко, - звернувся до дівчинки Криштоф, почувши кінець розмови. - До вечора часу досить.

***

Під вечір справді з’явився нежданий гість.

На галявині неподалік від вілли приземлився великий реактивний гелікоптер, і з нього вийшов академік Хотенков, член Президії Академії.

Славному екіпажеві «Променя», переможцям над Усесвітом, тричі «слава»! - привітав він товариство, що балакало на терасі вілли. - Від імені Академії поздоровляю вас із річницею відльоту в далекий і небезпечний шлях. Цей день буде на віки вписаний золотими літерами в історію людства. А нині дозвольте запросити вас на невелику екскурсію. Прошу до гелікоптера.

Дозвольте спитати, куди ми полетимо? - озвався хтось із заднього крісла, коли товариство всілося в літальний апарат.

Нехай це буде сюрпризом, друзі, - посміхнувся Хотенков і натиском кнопки на стіні опустив жалюзі на вікнах.

Мотори тихо задзижчали, й гелікоптер піднявся в повітря.

Ну, прийшов час пояснити вам мету мандрівки, - сказав Хотенков хвилин через десять. - Ми летимо на Кварту. За хвилину приземлимося на Морі Данте. Приготуйтеся до незвичного клімату цієї планети.

Хай я стану літаючим квартянином, коли мені не подобається ця розвага!