Станіслав Стеценко - Війни художників

доля країни! Ми відповідаємо за долю мільйонів! А ти — дипломат! Вирішуй з Лаврентієм. Люди, які за собою ніякого гріха не мають, не стріляються!

Сталін кинув колючий погляд на Молотова, і той квапливо опустив очі.

— Все, ти вільний.

Молотов ледь помітно зблід від такої неочікувано холодної відповіді й, бурмочучи вибачення, боком вийшов з кабінету генсека.

Сталін підняв слухавку. Сказав коротко Поскрьобишеву:

— Берію.

Коли Берія увійшов, запитав, нервово барабанячи пальцями здорової руки по червоній теці:

— Що у тебе є на посла у Лондоні Майського?

Берія замислився, але лише на мить. Маючи зуб на Молотова, він збирав інформацію і про його найближче оточення:

— Справжнє ім’я Ян Ляховецький. Син польського єврея. Закінчив університет у Мюнхені. У минулому есер і меншовик. За доповідною нашого резидента у Лондоні, має багато сумнівних зв’язків як у Німеччині, так і в Англії, любить випити, волочиться за гарненькими жінками, в тому числі дружинами членів дипмісії, близько спілкується із західними дипломатами і може плескати язиком зайвого…

— Гарні кадри у Кам’яної задниці. Хто рекомендував у дипкорпус?

— Меєр-Генох Мойсейович Балах.

— Це хто?

— Максим Максимович Литвинов.

— Єврейська банда.

— Накажете відкликати в Москву й арештувати?

— Устигнеш. Його випивки і жінки нас не обходять. Коли будуть серйозні матеріали, даси знати. Вільний.

Сталін кивком голови вказав Берії на двері. Коли той вийшов, підняв слухавку. Сказав Поскрьобишеву:

— Нас ні для кого немає.

Розкрив червону теку і вкотре втупився у шифротелеграму:

«…світ значно змінив думку про боєздатність Червоної армії. Таким чином, вермахт не має супротивників у Європі. І якщо буде потрібно, за місяць танки вермахту можуть увійти в Москву».

Розділ 11

Фюрер і учні

Абетка для початкової школи

/ за ред. Вільгельма Брінкмана і Пауля Рессінга, 1940 р.

Далеко звідси у нашого фюрера Адольфа Гітлера є прекрасна вілла. Вона розташована високо в горах й оточена залізною огорожею. Часто люди, щоб побачити і привітати фюрера, підходять до неї.

Одного разу фюрер вийшов на прогулянку і приязно привітав присутніх. Вони були цьому дуже раді й стали простягати до нього руки.

Ближче від усіх стояла маленька дівчинка з квітами в руках, яка вимовила своїм дзвінким голосом: «А в мене сьогодні день народження».

Тоді фюрер узяв малу за руку і разом з нею попрямував до вілли. Там її пригостили тістечками та полуницею з вершками. Дівчинка їла, їла і наїлася. Вона вимовила ввічливо: «Дуже дякую» і «До побачення». Потім стала навшпиньки, охопила маленькими рученятами фюрера за шию і міцно поцілувала його.

28 березня 1940 року, 14 год. 23 ве.

Оберзальцберг, вілла «Бергхоф»

Адольф Гітлер — рейхсканцлер Німеччини, фюрер німецького народу і Райнгард Гейдріх — шеф Головного управління імперської безпеки (РСХА) стояли на терасі башти «Орлине гніздо» вілли Бергхоф і спостерігали за орлом, який завис високо в небі. Стояла незвична для цієї пори року тепла погода. У блакитному небі не було жодної хмаринки. Удалині височіла трикутна верхівка гори Унтерсберг.

На терасі вже стояло кілька вифарбуваних у білий колір круглих столів. Навколо них розташувалися такі ж білі стільці з м’якими спинками і твердими підлокітниками. Над столами — складені великі парасолі, які мали захищати фюрера і його гостей від сонця.

Адольф Гітлер не любив сонця. Шале знаходилося на північ від гірського масиву і навіть удень воно було в тіні гірських вершин. Товсті стіни рятували фюрера від спеки. Він любив прохолоду. Навіть холод. Височезні сосни сягали верхівками тераси, в долині і на найближчих пагорбах зеленіла трава, а на вершинах чорного гірського хребта ще білів сніг.

Суперукріплене шале Бергхоф знаходилося у високогірному районі Оберзальцберг, неподалік містечка Берхтесґаден на кордоні з Австрією.

Це був величний і водночас дивний, ретельно продуманий гірський дім-фортеця. Його збудували за особистим проектом фюрера.

Дім було захищено чотирма смугами фортифікаційних споруд, його пильнувало 3000 солдатів охорони з полку особистої гвардії фюрера «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер». Головний будинок розташувався на вершині гори і мав сім величезних залів, з вікон яких відкривався величний гірський краєвид. Ще тринадцять поверхів угризалися вниз — у скелі.

Найбільшою із семи кімнат була вітальня з величезним дубовим столом, масивними стільцями, каміном і вікном на всю стіну.

Нижні поверхи були приміщеннями для охорони, прислуги, кухнями, складами, зброярнями.

Над будинком височіла башта, котру називали «Орлиним гніздом».

Тут фюрер часто насолоджувався самотністю і спогляданням краєвидів.

— Те, що Росія продемонструвала свою слабкість у війні з фінами і що, рано чи пізно, ми повернемо на схід, я сказав у запалі. Саме так, Райнгарде! Саме так, — Гітлер розвів руками і з прикрістю ляснув долонею по поручню. — Я розумію, що це моя помилка, якій немає вибачення. Тепер Сталін вустами Молотова вимагає пояснень. Але хто міг подумати, що мої слова підуть гуляти за стіни військового навчального закладу? Як це трапилося? Як вони потрапили на стіл Сталіну? Це вже ви, геносе Гейдріх, маєте дізнатися, яким чином трапився витік інформації. Це ваше недопрацювання!

На Гітлерові був традиційний захисного кольору широкобортний френч з орлом на рукаві, чорні брюки, низько