Станіслав Стеценко - Війни художників

насунутий на очі кашкет теж з орлом і коричневим обідком. Одяг для фюрера шили кращі шевці берлінського магазину Вільгельма Хольтера, що знаходився на Вільгельмштрасе, 49. Костюми повинні були приховувати мимовільне смикання правого плеча, яке розвинулося у фюрера після падіння на бруківку під час невдалого путчу 23-го року. Капелюхи мали бути крислатими, тому що фюрер швидко обгорав на сонці.

Сорочка була однотонною, білою, краватка чорною — цим кольорам фюрер багато років віддавав перевагу.

Спостерігаючи за орлом, Гітлер задер догори голову. Його вузькі вуса, покликані візуально укоротити задовгий, на його думку, ніс, гордо стирчали догори. І голився, і підстригав вуса Гітлер виключно сам, не довіряючи прислузі свою занадто ніжну шкіру. Прикрив очі від сонця долонею, складеною човником, і говорячи, продовжував спостерігати за птахами.

— Donnerwetter! Прокляття! Я сказав зайве! Але ця думка мене мучила постійно. Коли я побачив, що один фінський вояк коштує десяти російських, я зрозумів, що ми не повинні були зупинятися в Польщі, а рухатися далі на схід. Сьогодні ми були б уже в Москві! Саме так, Гейдріху, саме так!

Гітлер захопився і почав жестикулювати. Кожну фразу він підтверджував змахом руки. Немов рубав дрова маленькою сокирою. Ще з кінця 20-х він почав відточувати перед дзеркалом свої пози й рухи, щоб переконливо виступати на мітингах. Поступово вони ставали йому звичними.

— Але тоді, в Польщі, ми були впевнені, що Ради надзвичайно могутні, і спрямували рух німецької нації на захід. Тепер машину війни запущено. Вектор її руху змінювати, мабуть, запізно. Хоча… — Гітлер на мить замовк. — Я говорив з елітою нашої армії, командирами-танкістами! Хіба я міг подумати, що це дійде до того ідіота — радянського резидента Кобулова! Чи, може, він не такий ідіот, як ви мені доповіли, Райнгарде? Може, він водить нас за ніс і просто прикидається ідіотом? Можливо, ми його недооцінюємо?

Гейдріх був худим чоловіком високого зросту, з трохи завузькими плечима, трохи заширокими, жіночними стегнами і трохи задовгими руками. Також виділялися високе чоло, гострий ніс і довгі пальці музиканта.

Був у чорному мундирі групенфюрера СС — на рукаві сріблястий шеврон «старого бійця» у вигляді літери «V». Його мали право носити лише ті, хто вступив в Націонал-соціалістичну робітничу партію — НСДАП — ще в «часи боротьби», коли Гітлер не був рейхсканцлером. На пальці перстень — «Мертва голова». Такий перстень вручав особисто Гіммлер старшим офіцерам, знову ж таки, тільки старої гвардії.

Після Першої світової війни Гейдріх служив на крейсері «Берлін», яким тоді командував нинішній шеф німецької розвідки адмірал Канаріс. Гейдріх дослужився до чину морського обер-лейтенанта. Але через кілька скандальних історій із жінками став перед офіцерським судом честі, який змусив його вийти у відставку. Він довго не мав засобів для існування. Перебивався випадковими заробітками, здебільшого вів життя альфонса. Він мав магічний вплив на жінок, і деякі із задоволенням його утримували. Але таке життя, як він вважав, життя дощового черв’яка, його зовсім не влаштовувало. Через своїх друзів, членів СС із Гамбургу, він зв’язався з Гіммлером, керівником охоронних загонів, ще маловідомого тоді трибуна бюргерів і дрібних торгівців — Адольфа Гітлера.

Гіммлер, у якості випробування, посадив його на цілий день, щоб він склав організаційний план майбутньої партійної служби безпеки. Це й було початком могутньої служби безпеки — НСДАП. Гейдріху вдалося незабаром виділитися — знайти зрадника в партійних лавах, що працював на владу. Ним виявився «старий боєць», колишній радник баварської карної поліції. Завдяки цьому успіху молодий Гейдріх потрапив до безпосереднього оточення рейхсфюрера СС Гіммлера, а згодом і самого фюрера. Гейдріх любив розповідати, що в дитинстві мріяв займатися хімією і за це колеги позаочі називали його Хіміком.

— Я впевнений, що ми правильно оцінили радянського резидента в Берліні, мій фюрере, — поквапливо зауважив Гейдріх, намагаючись у зародку задушити думку фюрера про його можливу помилку. — Він не має оперативного досвіду. Ми вивчили його біографію, отриману з наших джерел в СРСР. Він — дилетант. Інформація про ваш виступ — або його випадковий успіх, або наш випадковий прокол.

Ми встановимо, яким чином ця інформація потрапила до Кобулова, і покараємо винних. Особисто мені здається, що тут не обійшлося без англійців. Після чисток у 37-му і 38-му роках росіяни в Німеччині просто не мають бодай якоїсь серйозної резидентури.

Амбіційний і недалекий резидент у Берліні, Амаяк Захарович Кобулов (Захар), справді не мав оперативного досвіду розвідника і навіть не володів німецькою мовою. Відразу після приїзду в Берлін на прийомі, організованому на честь радянського наркома Тевосяна, він улаштував п’яну бійку. Кобулов ударив в обличчя німецького офіцера, який випадково вихлюпнув на нього бокал вина. А далі засвітив ледь не всю агентуру: почав викликати нелегалів на конспіративну квартиру, що була «під ковпаком» у гестапо. І приїжджав спілкуватися з агентами в супроводі перекладача й охоронця. Викритих агентів гестапо поки що не чіпало, загалом через дружбу між Німеччиною і СРСР.

Але інформація про поведінку Кобулова таки потрапила в Москву, і лише наближеність до Берії його брата Богдана Кобулова врятували резидента в Берліні від виклику на Луб’янку і розстрілу.

Утім, інший заступник Берії, Всеволод Меркулов, спеціальною шифротелеграмою категорично заборонив резидентові Захару особисто зустрічатися з важливими агентами.

Резидент-дилетант Кобулов відтак вирішив шукати свої джерела інформації. І швидко знайшов. Джерелом став 27-літній латвійський журналіст Орест Берлінкас, власний кореспондент ризької газети «Бриве земе» у Берліні.

Амаяк повідомив у Москву, що завербував емігранта-латиша, який «тверезо оцінює встановлення радянської влади в Прибалтиці» і готовий «ділитися отриманою в колах німецького МЗС інформацією». Кобулов, звісно, не знав, що його новий агент Берлінкас, який отримав прізвисько Ліцеїст, після кожної зустрічі з ним їде доповідати своєму справжньому патрону — штандартенфюреру СС Лікусу, діяльність котрого курує особисто Гейдріх. У гестапо Берлінкусу дали прізвисько Петер. Іноді його ще називали Латишем.

Причому вихід Петера-Латиша на Захара німці вважали настільки важливим, що Гейдріх нерідко особисто готував текст доповіді Петера Кобулову, потім доповідав його фюреру. Тільки з його високої санкції, а нерідко й із власноручними правками, матеріал надходив до штандартенфюрера Лікуса, який і