Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

— Ну, раз ніхто не прийшов, тоді іди сюди, — здоровань почухав у паху і стягнув через голову майку.

— А де Макс? — з осторогою і надією спитала Марія.

— Іди сюди, тобі кажуть.

— Чого це?

— Сама знаєш, чого.

— Ну, ось що, — сказала Марія рішуче. — Коли вже Максу потрібні гроші, то я роблю це за гроші, і ти нічим не кращий за інших.

— Ах ти стерва, матір твою!.. — здоровань підвівся з дивана, скриплячи пружинами, і понуро посунув до неї. — Ану, іди сюди!

Марія позадкувала і спиною вперлася в двері. Здоровань із розставленими в боки руками наближався до неї. Марія намацала ручку дверей. Двері відчинилися, і вона опинилася на ганку.

— Помокни там трохи, — сказав здоровань і зачинив двері на защіпку. — Може, будеш зговірливішою.

Ганок був під невеликим навісом, але вітер майже безупинно шпурляв у неї пригорщі великих дощових крапель і сорочка за хвилину стала мокрою і прозорою від вологи. Вітер гримав жерстю і свистів у ринвах.

Безглуздо було намагатися сховатися за такої негоди. Марія притиснулася всим тілом до стіни. Навколо ганку пухирилася величезна калюжа, а дощ і не збирався стихати. Марія тремтіла. Від флігеля пахло теплом і затишком. Здоровань за дверима увімкнув магнітофон.

Калюжа все збільшувалася, наближаючись до її ніг. Марія вийшла з-під навісу, ступаючи на п’яти, перебралася через калюжу. Обхопивши плечі руками, щоб було тепліше, обійшла круг будинку. На тильному боці стовбур плюща товщиною з руку вився до самого даху і закінчувався якраз біля лазу на горище. Марія охопила стовбур руками і стала здиратися нагору. Стовбур був мокрим і слизьким. Кожен її рух супроводжувався градом величезних крапель, які з листя падали їй на голову.

Майже на рівні з дахом її ноги зісковзнули, і вона повисла на руках. Руки почали повільно ковзати по стовбуру, але, судорожно чіпляючись, вона все ж потрапила ногою в щілину між стовбуром і стіною. Нога застрягла, і Марія ледве звільнилася, витягнувши ногу з черевика і залишивши його стирчати на триметровій висоті. Коли Марія повзла по даху, одна черепиця зірвалася і з тріском розбилася внизу. Вона завмерла, але з флігеля чулися лише гучні звуки музики.

На горищі було тепло і запилено. Павутиння, що затягувало кутки, ледь тремтіло від протягу. З острахом позираючи на драбину, що вела в кімнату, Марія зняла з себе одяг, викрутила, повісила на крокву і влаштувалася на купі старого ганчір’я. Вона швидко зігрілася і заплющила очі.

Здорованеві тим часом набридло сидіти наодинці. Він вимкнув магнітофона. Налив півсклянки горілки і залпом випив. Відчинив двері і визирнув надвір.

— Гей, ти! — погукав він, похитуючись. — Де ти там, дідько б тебе взяв!

Не одержавши відповіді, здоровань одяг дощовика і, чортихаючись, вийшов на ґанок. Зразу ж потрапив у калюжу і набрав повні черевики холодної води. Вибухнув прокльонами і пішов навколо будинку, горлаючи:

— Виходь, а то гірше буде!

З тильного боку вітру не було. Здоровань запалив цигарку. З подивом роздивляючись биту черепицю на землі, пробурмотів:

— Ну, стерво, попадешся ще мені!

Кинув недопалок у калюжу. Недопалок поплив між бульками, як есмінець між вибухами снарядів. Здоровань кілька разів спльовував у калюжу, намагаючись поцілити в нього. Коли з цього нічого не вийшло, він підняв осколок черепиці і шпурнув у воду. Недопалок пішов на дно. Здоровань задоволено посміхнувся і прихилився спиною до плюща. Щось зашелестіло вгорі, і невеликий предмет упав йому на голову. Здоровань вилаявся і підняв із землі жіночий черевик. Він тупо дивився то на черевик, то на дах, поки його погляд не вперся в темний прямокутник лазу на горище. Здоровань зловісно усміхнувся і пішов до дверей.

Зняв дощовика. Намагаючись не стукати, зачинив двері на защіпку, роззувся і, тихо ступаючи босими ногами, поліз по драбині, що вела на горище.

Марія спала, згорнувшись калачиком. На ній була лише білизна. Від бажання здорованю аж звело щелепи. Він швидко роздягнувся. Знайшов серед ганчір’я шматок мотузки і прив’язав один кінець до найближчої балки. На другому зав’язав зашморга і обережно накинув на її руки.

Марія прокинулася, але не могла збагнути, що діється. Відчула лише, що руки зв’язано і відтягнуто за голову. Здоровань навалився на неї в темряві. Схопив за волосся і закинув голову назад. Дихаючи в лице перегаром, прохрипів:

— Ану лежи, а то зараз так прикрашу твою звабливу мордочку, що все життя будеш ховатися на цьому горищі, — і на підтвердження своїх слів ударив її під дих. Марія скрикнула. Крик загубився в дощовому шумі. Краплі барабанили по даху, а водяні струмені гриміли в ринвах і з плескотінням розливалися