Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Її думки були перервані тим, що цієї миті око, про яке вона думала, зрушило зі Стендіша й зупинилося на ній. Сила, яку воно випромінювало, була така приголомшлива, що Кейт мало не скрикнула.

Найслабкішим з немічних рухів старий чоловік наказав санітарові, який штовхав його ліжко, зупинитися. Ліжко завмерло на місці й коли гуркіт його коліщат вщухнув, на мить не залишилося жодного чутного звуку окрім далекого гудіння ліфта.

А потім ліфт зупинився.

Кейт відповіла на погляд чоловіка легкою усмішкою й нахмуреним лобом, ніби питаючи «Перепрошую, ми з вами знайомі?» а потім дійсно задумалася над цим питанням. Була в його обличчі якась невловима знайомість, але вона не могла згадати. Кейт вражено звернула увагу на те, що хоча він лежав усього лише на лікарняному ліжку, простирадло, на якому лежала його рука, було зі справжнього ірландського льону, випраного й випрасуваного.

Пан Стендіш тихо кашлянув і сказав:

— Пані… гм… Це один з наших найцінніших і… гм… найдорожчих серцю пацієнтів, пан…

— Вам тут зручно, пане Одвін? — завбачливо перебила його медсестра.

Але її допомога не була потрібна. Ім’я цього пацієнта Стендіш безсумнівно пам'ятав.

Одін ледь помітним жестом змусив її замовкнути.

— Пане Одвін, — сказав Стендіш, — це пані… гм…

Кейт збиралась була знову представитися, аж раптом була захоплена зненацька.

— Я чудово знаю, хто вона така, — сказав Одін тихим, але розбірливим голосом, і його око на мить стало схожим на балончик з аерозолем, який загрозливо спрямували на осу.

Кейт спробувала поводитися дуже формально й по-англійські.

— Боюсь, — напружено сказала вона, — ви знаєте більше, ніж я.

— Так, — сказав Одін.

Він зробив жест санітарові, і разом вони продовжили свій неквапливий проїзд коридором. Стендіш і медсестра подивилися одне на одного, і тоді Кейт здригнулась, помітивши, що в коридорі разом із ними стоїть ще дехто.

Очевидно, з'явився він тут без магії. Він просто залишився стояти, коли ліжко покотилося далі, а його зріст (а точніше відсутність у нього зросту) був таким, що дотепер цей чоловічок був прихований.

Доки він був прихований, усе було набагато краще.

Є такі люди, які вам подобаються відразу; є такі, про кого ви думаєте, що зможете їх вподобати, якщо спілкуватиметеся з ними достатньо довго; а є такі, яких вам хочеться просто відштовхнути від себе загостреним кілком. До якої з цих категорій віднести цього Лай Дака, Кейт зрозуміла миттєво. Він вищирився й дивився на неї; а точніше, здавалося, що він дивився на невидиму муху, яка кружляла навколо її голови.

Він підбіг до Кейт і раніше, ніж вона встигла завадити йому, схопив її праву руку й енергійно потиснув.

— Я теж знаю більше, ніж ви, пані Шехтер, — сказав він і весело побіг коридором геть.

Великий поважний сірий фургон гладко прокотився по доріжці, проїхав крізь кам'яну браму й спокійно присів, з'їжджаючи з усипаної гравієм доріжки садиби на асфальт державної дороги. Це була вітряна сільська дорога, вздовж якої стирчали холодні силуети безлистих дубів і мертвих берестів. Сірі хмари височіли в небі наче подушки. Фургон велично просувався дорогою й скоро загубився серед її вигинів і поворотів.

Кілька хвилин по тому в тій самій брамі менш велично з'явився жовтий «Сітроен». Його трохи перекошені колеса повернули на асфальтову дорогу, і він повільно й напружено вирушив у тому самому напрямку.

Кейт була роздратована.

Останні кілька хвилин її перебування у Вудсгеді були досить неприємні. Стендіш навіть у найкращі свої моменти поводився дивно, а після їхньої зустрічі з пацієнтом на ім'я Одвін взагалі став недвозначно ворожим. Це була моторошна ворожість людини, яка була налякана, але чим саме — Кейт не знала.

Хто вона така? — хотів він знати. Як вона виманила рекомендацію Алана Франкліна, поважного фахівця? Що їй потрібно? Що — і це, схоже, було найголовніше — що вона зробила, викликавши таке несхвалення пана Одвіна?

Кейт похмуро тримала авто в межах дороги, в повороти якої воно вписувалося зі значними зусиллями; втім, прямі відтинки давалися йому не набагато легше. Через це авто вона одного разу потрапила в суд, після того, як одне з передніх коліс відправилося в самостійну подорож і мало не стало причиною нещасного випадку. Свідок-полісмен у суді називав її улюблений «Сітроен» «звинуваченою машиною», і це ім'я згодом наче прилипло до авто. У Кейт було багато причин любити свою звинувачену машину. Якщо в тієї, приміром, відпадали одні з дверей, Кейт могла причепити їх на місце самостійно, а про «BMW» такого не скажеш.

Кейт стало цікаво, чи дійсно вона така бліда й слабка, якою вона себе почувала? Але дзеркало заднього виду торохтіло десь під сидінням, тож вона вирішила не перевіряти.

Стендіш зблід і послабшав від самої лише думки про те, що хтось може роздратувати пана Одвіна, і не хотів навіть слухати спроби Кейт переконати його в тому, що вона цього пана не знає. Якщо це правда, — вимагав він, — то чому тоді пан Одвін цілком недвозначно дав зрозуміти, що він її знає? Вона що, звинувачує пана Одвіна в брехні? Якщо так, то їй слід стерегтися.

Кейт не знала. Зустріч із