Гомер - Іліада. Одіссея

class="p1">413] Далі - лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,

414] Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,

415] Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто -

416] Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,

417] Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,

418] Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,

419] Й пагорб насипав над ним, ще й в'язів над ним насадили

420] Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.

421] Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,

422] І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:

423] їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий

424] В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.

425] Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,

426] Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,

427] Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, -

428] В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.

429] Гекторе, все заміняєш ти - батька і матір для мене,

430] Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.

431] Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,

432] Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.

433] Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше

434] Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.

435] Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеїв

436] Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,

437] Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.

438] Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,

439] Чи напутило їх власного духу палке поривання».

440] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

441] «Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний

442] Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,

443] Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.

444] Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився

445] Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,

446] Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.

447] Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, -

448] День той настане колись, і Троя священна загине,

449] З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.

450] Але не так за троян бере мене жаль і турбота,

451] Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,

452] Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляже

453] В порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,

454] Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв

455] Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.

456] Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,

457] Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї

458] Проти бажання - могутня примусить тебе неминучість.

459] Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:

460] «Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах

461] Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились».

462] Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком

463] По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.

464] Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

465] Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!»

466] Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,

467] Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало

468] З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,

469] Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,

470] Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.

471] І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.

472] Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор

473] І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,

474] Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи

475] Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

476] «Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе

477] Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,

478] Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,

479] Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:

480] «Цей куди кращий за батька!» Щоб він закривавлену зброю,

481] З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!»

482] Мовив це й любій дружині на руки маленького сина

483] Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

484] Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,

485] Гладив рукою її й, на ім'я називаючи, мовив:

486] «О бідолашна! Серця свого не роз'ятрюй журбою!

487] Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.

488] Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,

489] Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.

490] Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи -

491] Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй

492] Дбати про діло своє. А війна - чоловіча турбота,

493] Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо».

494] Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор

495] Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,

496] Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,

497] І незабаром дійшла до затишного й людного дому

498] Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато

499] Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.

500] Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:

501] Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому

502] Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

503] Не забарився так само й Паріс у високому домі

504] І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,

505] Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,

506] Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий

507] Зірветься з прив'язі, й мчить, і копитами креше рівнину,

508] В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,

509] Гордий собою. Тримає він високо голову, грива

510] З пліч розвівається буйно, він вроди с'оєї свідомий,

511] На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.

512] Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,

513] Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,

514] З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.

515] Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той

516] З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.

517] Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:

518] «Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!

519] Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!»

520] Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:

521] «О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо