Сьюзен Коллінз - Переспівниця

в безпеці. Тут ми можемо не хвилюватися за тебе. Принаймні не так сильно, — вона замовкла, а тоді на її вустах розцвіла сором’язлива усмішка. — Здається, мене вчитимуть на лікаря.

Оце так новина!

— Ну звісно, що вчитимуть. Було б нерозумно змарнувати такий талант.

— За мною спостерігали, коли я допомагала в лікарні. Я вже почала відвідувати медичні курси. Для початківців. Чимало я знаю ще з дому. Однак треба ще багато чого навчитися, — сказала Прим.

— Чудово, — мовила я. Прим стане лікаркою. В Окрузі 12 вона не могла і мріяти про таке. В душі в мене мов сірничок запалили. Заради такого майбутнього варто боротися.

— А ти, Катніс? Як ти все це витримуєш? — вона легкими лагідними рухами куйовдила шерсть Денді. — Я б не сказала, що з тобою все гаразд.

Це правда. Зі мною не все гаразд. Тому я розповіла їй про Піту, про те, як сильно він змінився, і про те, що постійно думаю про нього — уявляю, як його вбивають. Денді довелось якийсь час посидіти на самоті, бо Прим приділила всю свою увагу мені. Вона присунулася ближче й ніжно гладила мені волосся. Я замовкла, бо більше не було що розказувати, тільки серце щеміло. Може, в мене серцевий напад, однак не варто звертати уваги.

— Катніс, не думаю, що президент Снігоу стратить Піту, — мовила Прим. Ну звісно, вона це каже, щоб мене заспокоїти. Але наступні слова стали для мене несподіванкою: — Тоді в нього не залишиться зброї проти тебе. Він не зможе більше завдавати тобі болю.

Раптом я згадала ще одну дівчину, яка пройшла через усе зло, яке було в запасі в Капітолія, — Джоанну Мейсон, трибута з Округу 7, що з нею ми познайомилися на останніх Іграх. Коли я спробувала відмовити її іти в джунглі, де сойкотуни скрикували голосами наших близьких, наче їх катували, вона відповіла: «Мені не зможуть завдати болю. Я не така, як усі. На світі не зосталося нікого з тих, кого я любила».

Я зрозуміла, що Прим має рацію. Снігоу не може дозволити собі такої розкоші — вбити Піту, особливо тепер, коли Переспівниця завдає стільки клопоту. Він уже вбив Цинну. Зруйнував мою домівку. До моєї родини, до Гейла і навіть Геймітча йому не дотягнутися. Піта — це єдине, що в нього залишилось.

— Як гадаєш, що з ним буде? — запитала я.

Коли Прим заговорила, мені здалося, що їй щонайменше тисяча років — такою мудрою була її відповідь.

— Капітолій піде на все, щоб тебе зламати.

Розділ 2

Що здатне мене зламати?

На це запитання я шукала відповідь усі наступні три дні, поки ми сиділи в підземному ув’язненні. Що здатне мене зламати, знищити, зруйнувати? Я ні з ким не ділилася своїми думками, хоча вони цілковито мене поглинули, та сама не могла думати ні про що інше, мені не хотілося ні їсти, ні спати: щоночі мене переслідували кошмари.

За цей час на Округ 13 скидали бомби ще чотири рази. Бомбардування були надзвичайно потужні, завдали багато шкоди, але нічого фатального. Кожне тривало кілька годин, так ніби Капітолій розтягував задоволення. Тільки-но ти починаєш думати, що все позаду, як нутрощі знову здригаються від ударної хвилі. Схоже, що основним завданням цього бомбардування було потримати нас в ув’язненні, а не знищити. Добряче зруйнувати округ. Завдати людям побільше клопоту з відновлювальними роботами. Але стерти з лиця землі? Ні. Коїн мала рацію. Ніхто не нищить те, чим сподівається заволодіти у майбутньому. Гадаю, що наразі Капітолій хотів припинити наші «Атаки в ефірі» й таким чином прибрати мене з телеекранів жителів усього Панему.

Ми майже не отримували інформації про те, що відбувалося на поверхні. Екрани лишалися чорними, і тільки з радіопередавачів час від часу лунав голос Коїн, яка повідомляла про чергове бомбардування й види бомб. Отже, війна тривала, але ніхто з нас не знав, на якому вона етапі.

Тут, у бункері, ми також жили за певним розпорядком. Дотримувалися суворого розкладу харчування і купання, тренування і сну. Аби бодай трохи розвіяти нудьгу, нам було дозволено спілкуватися. Дуже скоро завдяки Денді наша «кімната» набула популярності і серед дітей, і серед дорослих. Завдяки вечірній грі у «крученого кота» Денді став справжньою зіркою. Це я її вигадала кілька років тому, в один із довгих нудних зимових вечорів. Потрібно було просто водити по землі промінчиком ліхтарика, а Денді намагався його зловити. Я любила цю гру, бо так мені здавалося, що Денді мав дурненький вигляд. Хай там як, усі вважали його розумним і чарівним. Мені навіть видали додатковий комплект батарейок — небачене марнотратство! — з цією метою. Жителі Округу 13 так давно не мали розваг!

Саме третього вечора, граючись із Денді, я відповіла собі на запитання, яке так мене мучило. «Кручений кіт» — чудова метафора у моїй ситуації. Я — це Денді. Піта, якого я понад усе хочу захистити і вберегти, — це світло ліхтарика. Доки Денді вірить у те, що в нього є шанс зловити миготливе світло, доти він стрибає, сичить, злоститься. (Саме так поводилась я після того, як мене забрали з арени і я дізналася, що Піта живий). Коли світло гасне, Денді спочатку не розуміє, що сталося, він збентежений, але згодом заспокоюється й починає займатися чимось іншим. (Саме так поводилася б я, якби Піта помер). Але єдине, що заводить Денді у глухий кут, — це коли я вмикаю світло, проте спрямовую промінчик високо на стелю, так що кіт не може доскочити. Тоді він тицяється туди-сюди, нявчить, не може заспокоїтися, і годі чимось відвернути його увагу. Він не припиняє дратуватися, поки я не вимкну світло. (Ось що намагається зробити зі мною Снігоу, от тільки мені не відомі правила гри).

Можливо, Снігоу хоче, щоб я це зрозуміла. Важко було думати, що Піту катують заради відомостей про повстанців. Однак що може бути гірше за думку про те, що його катують заради того, щоб розчавити мене морально? Остаточно усвідомивши це, я таки почала ламатися.

Після «крученого кота» ми лягали спати. Світло то спалахувало, то згасало; іноді лампи горіли на повну потужність, іноді — ледве жевріли, і ми тулилися одне до одного в цілковитій темряві. У нічний час лампи згасали майже повністю, і над кожним ліжком запалювалися нічники. Прим, яка зрештою повірила в те, що стіни не заваляться,