Пауло Коельо - Адюльтер

Я вийшла в ті самі двері, у які ввійшла.

Сіла в той самий автомобіль і повернулася туди, звідки повертаюся додому щовечора. Забігла додому, кажучи, що в мене нестравність шлунка й мені негайно треба до ванни. Помилася у ванні, відмившись від решток того, що було на мені.

Лише потім поцілувала чоловіка й дітей.

Ми не були особами з одними інтересами в тому готельному номері.

Я мріяла повернути собі романтику молодості. Ним рухав інстинкт мисливця.

Я шукала хлопця своєї юності. Він прагнув здобути жінку привабливу й зухвалу, яка брала в нього інтерв’ю перед виборами.

Я вірила в те, що моє життя може набути нового змісту. Він лише сподівався, що вечір дасть йому розраду від нескінченних дискусій у Державній раді.

Для нього це була звичайна розвага, хоч і небезпечна. Для мене — щось непрощенне, жорстоке, демонстрація нарцисизму, змішаного з егоїзмом.

Чоловіки зраджують своїх дружин, бо так закладено в них генетично. Жінка це робить, бо вважає, що її не досить шанують, і, крім віддати своє тіло, завжди віддає й трохи серця. Для неї це справжній злочин. Викрадення. Гірше, аніж пограбування банку, бо якщо одного дня її викриють (а викривають її завжди), вона завдасть непоправної шкоди своїй родині.

Для чоловіків це лише «дурна помилка». Для жінки — духовне вбивство всіх тих, хто оточує її ніжністю й піклується про неї як про матір і дружину.

Тому коли я лягла поруч зі своїм чоловіком, то уявила собі Жакоба, який лежить поруч із Маріанною. У нього зовсім інший клопіт у голові: завтрашні політичні зустрічі, завдання, які треба виконати, і порядок денний, заповнений переговорами та нарадами. Тоді як я, ідіотка, дивлюся в стелю й пригадую кожну мить, яку провела в тому готелі, безперервно прокручуючи порнофільм, у якому грала головну роль.

Я спогадувала події від тієї миті, коли підійшла до вікна й захотіла, щоб хтось спостерігав за мною в бінокль і, можливо, мастурбував, побачивши мене голу, підкорену, принижену, побачивши, як мене трахають у зад. Як збуджувала мене ця думка! Вона робила мене божевільною й примусила відкрити в собі те, чого доти я абсолютно не знала.

Мені тридцять один рік. Я не дитина й думала, що вже ніколи не довідаюся про себе нічого нового. Але довідалася. Я стала таємницею для самої себе, відкрила певні види поведінки й хочу піти далі, експериментуючи з усім, що, як я знаю, існує: з мазохізмом, груповим сексом, фетишами, з усім.

І не можу сказати: я більше його не кохаю, це була фантазія, вигадана моєю самотністю.

Можливо, я справді його не кохаю. Але мені подобається те, що він у мені розбудив. Він поставився до мене без найменшої поваги, не щадив мою гідність, нічого не боявся й робив зі мною все, що хотів, а я намагалася йому догодити.

Мій розум помандрував у якесь таємне й невідоме місце. Цього разу я буду володаркою. Я знову побачу його голим, але тепер я віддаватиму накази, прив’яжу йому руки до ніг, сяду йому на обличчя й примушу його цілувати мою пуцьку доти, доки я вже не витримуватиму оргазмів. Потім покладу його на живіт і застромлю йому пальці в зад — спочатку один, потім два, потім три. Він стогнатиме від болю й утіхи, поки я дрочитиму йому члена вільною рукою, відчуваючи, як гаряча рідина тече мені крізь пальці; потім я піднесу пальці до рота, оближу кожен окремо й обітру об його обличчя. Він попросить іще. Я скажу, що досить. Вирішуватиму я!

Перш ніж заснути, я помастурбувала й спізнала два оргазми один за одним.

Сцена, до якої я вже звикла: чоловік читає новини на айпеді; діти вже наготувалися їхати до школи; сонячні промені проникають у вікно; а я вдаю, ніби чимось займаюся, тоді як насправді помираю від страху, аби ніхто ні про що не здогадався.

— Ти здаєшся щасливішою сьогодні.

Здаюся і є справді щасливішою, але не мусила б.

Досвід, який я пережила вчора, був надто ризикований для всіх, а надто для мене. Чи ховається підозра в словах мого чоловіка? Сумніваюся. Він вірить абсолютно всьому, що я йому кажу. Не тому, що він ідіот, — до цього далеко, — а тому, що він мені довіряє.

Це дратує мене ще більше. Не дуже приємно усвідомлювати, що ти належиш до жінок, яким довіряти не можна.

Ні, у чомусь таки можна. Це я винайняла той готель для невідомих мені обставин. Це можна вважати виправданням? Ні. Воно не відповідає дійсності, бо ніхто мене не зобов’язував іти туди. Я завжди можу посилатися на те, що так себе почувала, що не мала уваги, якої потребувала, а лише розуміння й толерантність. Я можу сказати самій собі, що мене слід було б стримувати від учинків, на які я здатна. Можу нагадати про те, що таке відбувається з усіма, хай навіть лише вві сні.

Але, по суті, те, що сталося, мало просте пояснення: я лягла в постіль із чоловіком, бо мені шалено хотілося це зробити. Нічого більше. Жодного інтелектуального або психологічного виправдання. Я хотіла піднятися над своїм нудним життям. От і все.

Я знаю жінок, які одружилися задля безпеки, статусу, грошей. Кохання стояло останнім у списку. А от у мене воно було головною причиною. Я одружилася з чоловіком, у якого була закохана.

Чому ж тоді я вчинила те, що вчинила?

Бо я почуваюся самотньою. А чому?

— Мені дуже приємно бачити тебе щасливою, — сказав мій чоловік.

Я відповіла, що так, я справді почуваюся щасливою. Осінній ранок чудовий, у помешканні прибрано, і я поруч із чоловіком, якого кохаю.

Він підводиться з-за стола й цілує мене. Діти, хоч вони й не чули нашої розмови, усміхаються.

— Я також поруч із жінкою, яку кохаю. Але чому говорити про це тепер?

— А чому б не говорити?

— Бо тепер ранок. Я хочу, щоб ти знову сказала мені про це вночі, коли ляжемо в ліжко.

Господи, хто ж я така? Чому я говорю такі речі? Чому він вірить усьому? Чому я поводжуся не так, як щоранку: діловита жінка, що дбає про добробут родини? Що я хочу вдати? Адже якщо я покажу себе надто ніжною, це може викликати підозру.

— Я не зміг би жити без тебе, — сказав він, повертаючись на своє місце за столом.

Я пропала. Але, дивно, я анітрохи не почуваюся винною