Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

з Наджі, та бармену, який був стриманіший. На кухні шестеро кухарів чистили й нарізали овочі на соуси. Для приготування страв на стільки столів кухня здавалася затісною.

Довгий коридор вів до кімнаток, у кожній із яких стояло по столику зі стільцями й довгим диванчиком.

— За додаткову платню гостям надають приватні кімнати, — пояснила Фатіма.

Кія здивувалася, навіщо платити, щоб повечеряти на самоті.

Розміри закладу вражали. Напевно, Фатіма страшенно розумна, коли керує всім цим. Кії стало цікаво, чи допомагає власниці чоловік.

Проминувши невеличку кімнатку для персоналу з вішаками на одяг, вони вийшли крізь задні двері. З іншого краю подвір’я стояла біла двоповерхова будівля із синіми віконницями. Біля входу, дихаючи прохолодним повітрям, сиділа літня жінка. Коли Фатіма підійшла, вона встала.

— Це пані Амат аль Ясу, — представила жінку Фатіма, — але всі називають її просто Джадда.

«Джадда» — розмовне слово, що означає «бабуня». Вона була невеличка й опасиста, та в її очах Кія розгледіла ту саму суворість, що й у Фатіми. Познайомивши з нею новеньких, власниця сказала дівчатам:

— Якщо слухатимете Джадду, дурниць не наробите.

Дверми в приміщення слугував шматок гофрованої бляхи, прибитий до дерев’яної рами, втім, таким не здивуєш у Нджамені. Усередині тягнулися ряди кімнаток і спільний душ. Другий поверх був точною копією першого. У кожній спаленьці стояло дві невеликі шафи й по два вузеньких ліжка, між якими лишалося простору тільки для однієї людини. Більшість мешканок готувалися до вечірньої зміни: робили зачіски й одягали форму. Джадда оголосила дівчатам, чого від них очікують, а також, що вони ходитимуть у душ щонайменше раз на тиждень — і це неабияк здивувало новоприбулих.

Кію та Зарію поселили разом. У кожній шафці висіло по формі й комплекту європейської спідньої білизни: бюстгальтер і вузенькі трусики. Дитячого ліжка ніде не було, отже, Наджі спатиме з Кією.

Джадда наказала їм одразу перевдягатися, бо заступали на зміну сьогодні ж. Кія намагалася потамувати паніку: так скоро! Схоже, у Фатіми все відбувається швидше, ніж очікуєш. Зарія запитала в Джадди:

— Як ми зрозуміємо, що робити?

— Вас приставлять до досвідченіших дівчат, котрі вам усе розкажуть, — відповіла наглядачка.

Знявши верхню сукню та просте спіднє, Кія прийняла душ, одягнула форму й знайшла Аміну, дівчину, до якої її призначили. Уже за хвилину вони ввійшли в ресторан, який швидко заповнювався. На сцені грав невеличкий оркестр, дехто з гостей танцював. Усі навколо розмовляли арабською й французькою, але Кія не розуміла й половини слів, однак здогадалася, що йдеться про страви та напої, назв яких вона зроду не чула. У власній країні вона почувалася чужинкою.

Утім, щойно Аміна взялася приймати замовлення, Кія швидко почала все схоплювати. Дівчина запитувала в гостей, чого вони бажають, а ті відповідали, інколи вказуючи на позиції в меню, і це допомагало краще зрозуміти клієнта. Аміна записувала все в блокнот і йшла на кухню, де повторювала замовлення, відривала аркуш і клала на стійку. З напоями проробляла те саме — тільки зверталася вже до мовчазного бармена. Коли страви були готові, вона відносила їх до столів. І напої також.

Поспостерігавши пів години, Кія прийняла перше замовлення, не зробивши жодної помилки. Аміна дала їй лише одну пораду.

— Змочи губи, — сказала вона, облизуючи свої, щоб показати, як це робиться. — Так буде сексуальніше.

Стенувши плечима, Кія облизала губи.

Вона швидко втягнулася й пишалася собою.

За кілька годин на заміну їм вийшли інші офіціантки, щоб вони могли відпочити й попоїсти. Кія побігла до Наджі, котрий уже міцно спав. Зраділа, що малий поводився спокійно, а отже, зміна місця не налякала, а зацікавила його. Тож із легким серцем повернулася до роботи.

Деякі гості йшли одразу після вечері, але більшість лишалася, і випити до них постійно приєднувалися нові. Кія дивувалася, скільки пива, вина та віскі здатні видудлити люди. Сама вона не любила бути п’яною. Салім зрідка міг вихилити склянку пива. Пити алкоголь їм не заборонялося — зрештою, вони були християнами, а не мусульманами, — проте міцне ніколи не грало великої ролі в їхньому житті.

Атмосфера змінилася. Погучнішав сміх. Кія помітила, що тепер більшість відвідувачів — чоловіки. Її обурювало, що хтось міг покласти руку їй на лікоть, замовляючи напої, або торкнутися спини, коли вона проходила повз. Один навіть злегка прихопив її за ногу. Усе це робилося невимушено, без масних посмішок і коментарів, але однаково тривожило Кію. У селі так не поводилися.

Опівночі вона нарешті збагнула, для чого призначено сцену. Оркестр заграв арабську мелодію — і піднялася завіса, за якою показалася єгипетська танцівниця живота. Про таких Кія тільки чула, але ніколи не бачила. На жінці був напрочуд відвертий костюм. Наприкінці виступу, перед тим як завіса опустилася, вона непомітно розщібнула бюстгальтер, оголивши груди. Глядачі жваво зааплодували.

Хоч про міське життя Кія майже нічого не знала, але підозрювала, що далеко не у всіх ресторанах є такі розваги, і їй зробилося недобре.

Узялася обходити свої столики, і один із гостей помахав їй — той, що мацав за стегно. Це був огрядний європеєць у смугастому костюмі й білій сорочці з розщібнутим коміром. На вигляд близько п’ятдесяти років.

— Пляшку шампанського, cherie[4], — замовив він. — «Булянже».

Чоловік був п’яненький.

— Так, пане.

— Принеси мені в приватну кімнату. Я чекатиму в третій.

— Так, пане.

— І два келихи.

— Так, пане.

— Називай мене Альбертом.

— Так, Альберте.

Вона насипала льоду в сріблясте відерце й узяла в бармена пляшку шампанського та два келихи. Поки ставила їх на тацю, бармен додав мисочку дуки — пряної пасти з різного насіння — і тарілочку з нарізаним огірком. Кія понесла тацю в задню частину ресторану. Біля дверей у приватний коридор стояв інший кремезний охоронець у чорному костюмі. Кія знайшла кімнатку номер три, постукала й увійшла.

Альберт сидів на дивані. Кія оглянула кімнату, але більше там нікого не було. Це її занепокоїло. Поставила тацю на стіл.

— Відкоркуй шампанське, — попросив Альберт.

Такого Кію не вчили.

— Пане, я не вмію. Це мій перший день на роботі.

— То я тобі покажу.

Вона уважно дивилася, як він знімає фольгу, скручує дротик, тоді прокручує корок, притримуючи й легенько притискаючи. Почувся звук, схожий на подув вітру.

— Неначе стогін вдоволеної жінки, — мовив він. — Тільки ти це чуєш нечасто, га?

На тому він зареготів, а вона, збагнувши, що це