Сергій Оріанець - Чотири подвиги, Сергій Оріанець

Її брови злетіли вгору, а голубі очі розширилися від подиву й легкого переляку.

— Ти мене лякаєш, хлопче, — сказала вона з усмішкою, але в голосі промайнула тривога. — Я вже маю хвилюватися? Я знала, що ти трохи дивакуватий, але це вже занадто! — Вона хихикнула, прикриваючи нервовість, і легенько штовхнула його плече. — Що, твої друзі-шукачі скарбів там сидять?

Антуан похитав головою, його усмішка стала напруженою, але щирою.

— З чого ти взяла, що я шукаю скарби? — запитав він, хоча її слова влучили ближче, ніж вона могла подумати.

Софі знизала плечима, її погляд ковзнув по ньому з лукавою цікавістю.

— Ну, подумай сам, — почала вона, тицьнувши пальцем у повітря, ніби малюючи докази. — У тебе купа старовинних штук: підвіска з лілією, недавно я бачила брошу з рубіном, ти вічно сидиш над старими книжками. Ти точно щось шукаєш, хлопче! Признавайся, це якийсь квест?

Він глянув на неї, і в його грудях затепліла думка: вона уважніша, ніж здається. Її голубі очі, що дивилися прямо в нього, ніби зазирали в саму його душу. Може, мадам Анна права — Софі витримає правду? Він простягнув руку, запрошуючи її за собою.

— Ходімо! — сказав він тихо, але твердо, його голос тремтів від передчуття. — Побачиш сама. Тільки… не кричи, добре?

Софі розсміялася, її сміх задзвенів, мов дзвіночки в тиші вечора, але вона взяла його за руку, і її пальці, теплі й трохи тремтливі, стиснули його долоню.

— Попереджаю: якщо зі мною щось трапиться, мої подруги знають, де я, — пожартувала вона, але її очі блиснули грайливо. — Без обіцянок, що не кричатиму. Але я в грі. Знайдене ділимо порівну, домовились? Ну, показуй своїх таємничих дружків!

Вони разом піднялися сходами на горище, і кожен скрип дощок під ногами відгукувався в серці Антуана новою хвилею хвилювання, наче старі сходи співали пісню його долі. Дзеркало чекало попереду, темне й мовчазне, як озеро в ночі, а за ним — царі, які так хотіли її побачити. Що скаже Софі, коли дізнається? Чи стане вона частиною цієї історії, як сподівалися вони всі? Антуан стиснув її руку сильніше, відчуваючи тепло медальйона в кишені, і подумав: можливо, це не лише їхній шлях до свободи, а й його власний — шлях до правди, що ховається в сутінках між минулим і майбутнім.