Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Та хто ти така взагалі? – почала злитися Данте.

- Я правда засмучена, що ти мене не впізнала, мамо, - Рейвен наголосила на останньому слові.

-  Що? – не зрозуміла Данте.

- Так-так. Я твоя донька. Ну ще й цього, – дівчина вказала на Нейта.

- Ні, ні, ні. Цього не може бути. Ти мертва, - заперечувала Данте.

- Так, тобі цього хотілося б. Але я жива. Я чекала на цю зустріч. Нам є про що поговорити. Як чудово, що і татко тут, – Рейвен підійшла до Нейта і поцілувала його в щоку. - Сім'я має бути у зборі.

- Але мені сказали, що тебе вбили янголи.

- Травень. Дощовий вівторок 1883 року. Тоді ти віддала мене Камаелю. Він мав сховати мене. Але через пару годин прийшов і переконав тебе, що напали янголи і вбили мене. Давай-но спитаємо у дядька Камаеля, як все було насправді, - Рейвен підійшла до Кема.

- Треба було вбити тебе, як ти народилася, - процідив Натаніель.

- Я сказав правду. Я не знаю, як вона вижила, - виправдовувався Кем.

- Та що ти кажеш! Давайте я правду розповім. З усіма кривавими подробицями. Про те, як Кем убив ангелів, вирізав невелике поселення, щоб збити всіх з пантелику, намагався мене втопити.

- Припини! - заперечив Кем. - Заради твоєї безпеки, я збрехав, - Кем звернувся до Данте. - Так, янголи справді знайшли нас, але мені вдалося перемогти їх. Я розумів, що поки твоя з Нейтом донька жива, спокою не буде нікому. Я знайшов таке ж, як вона, немовля і проткнув його серце кинджалом. Довелося змусити відьму перенести частинку сили Рейвен у мертву дитину. Я віддав немовля ангелам. Вони повірили в підміну, і перестали переслідувати тебе та Нейта. Твою ж дочку я віддав на виховання черницям. Поки мене не відправили в Ніфльгейм, я приглядав за нею і вчив керувати своїми силами. Після мого заслання доля вашої дочки мені не відома.

- О, я розповім про свою долю. Після того, як Кем зник, мене охопила паніка. Ще б пак, підліток із силою ядерної бомби. Якось одна дівчинка кинула в мене брудом. Так я її розірвала на частини, – спокійно розповідала Рейвен. – Мене замкнули у в'язниці. Звідки я втекла. Але мене впіймали. І тоді моя сила проявилась на всю міць. Я вбила всіх дівчаток у монастирі, всіх черниць, і знесла до біса монастир. Від нього і людей залишився лише пил. Тоді мене знайшов Табріс і навчив усьому, що я знаю. І навчив контролювати силу. Так, любий?

- Так, кохана, - до Рейвен підійшов демон Табріс. – Але їм не зрозуміти, що таке вірність. Адже мене теж зрадили, – він глянув на Михаїла. - Але тепер, - Табріс узяв меч, - моя черга чинити правосуддя. Нарешті він мій, - Табріс попрямував до вівтаря.

- Нікуди не йдіть. Зараз тут буде вистава. Так, його я теж нагодувала ангельськими душами. Було смачно, – Рейвен пройшла за ним.

- Треба вибиратись, поки вони зайняті, - запропонував Кем. - Хтось із вас може перенестися?

- Ні. Щось блокує сили, – відповів Михаїл.

- Це Рейвен. Треба вбити її, – запропонував Нейт.

- Звичайно, ти тільки вбивати вмієш, - заперечила йому Данте.

- А ти пропонуєш обійняти її і вмовити перестати злитися? І тоді ми заживемо однією щасливою сім’єю? – сердився Нейт.

- А чому б і ні? Вона таки наша дочка.

- Вона – породження пітьми. Нефіліми не гідні жити, - продовжував Нейт.

- Вгамуйтесь! Продовжите лаятись, коли ми виберемося звідси, - втрутився Камаель.

- Нам треба зупинити Табріса, - Михаїл хотів кинутися на демона.

- Погана ідея, - зупинив його Кем. – Ми всі зараз не в найкращій формі. Потрібно зібрати більше воїнів. А зараз треба врятувати полководців. Поки вони будуть зайняті відкриттям порталу на Небеса, ми можемо втекти. Пропоную використати кривавий портал.

- Ні. Людина не перенесе його. Та й Гавриїл не в найкращій формі.

- Я залишаюся, – констатувала Данте. - Вони отримали, що хотіли: Табріс - меч, Рейвен - мене. Кем, відведи їх, – Данте пішла вперед. - Гей, Рейвен! – Данте вистрілила у повітря. - Я, як твоя мати, змушена сказати: мужиків вибирати ти не вмієш.

- Твоя спадковість. Хочеш мене зупинити? Сил не вистачить. Я ж нефілім, а ти... а ти лише людина.

- Вона людина. Це те, чого нефілім ніколи не зрозуміє, - біля Данте став Нейт.

- Як це зворушливо. Зараз розплачуся. А ні. Просто пилюка в око потрапила, - Рейвен відкинула Данте і кинулася на Нейта. Почалася бійка.

Тим часом Табріс почав читати заклинання над вівтарем. Небо над Римом затягло чорними хмарами, здійнявся сильний вітер. І вже за мить промінь світла вдарив у вівтар. Потім утворилися двері. Табріс попрямував до них. Побивши батьків, Рейвен попрямувала до нього.

- Куди поспішаєш? – Данте вистрілила у плечі Рейвен.

- Як ви мені вже набридли. Настав час закінчувати з цим. Знаєш що, мамо, я знайшла спосіб, як убити тебе. Раз і назавжди. Твоє прокляття можна зняти. Як же я насолоджуватимуся твоїми криками, коли катуватиму тебе. А потім ти помреш у страшних муках, – Рейвен підійшла до Данте і схопила її за горло. Але Нейт відкинув Рейвен від мисливиці. – Добре. Почну з таточка.

Знову почалася бійка, в якій перемогти Нейту не вдалося. Рейвен вирвала серце з грудей янгола.

- НІ! – прокричала Данте.

- Знаєш, де знаходиться їхня душа? - серце ангела почало світитися. - Розірвати її так просто, - Рейвен, наче нитку, витягла душу Нейта. Його ж оболонка залишалася ще живою. Данте кинулася до Рейвен. Але її зупинив Камаель.

- Пусти! – прокричала мисливиця.

- Ти вже нічим не допоможеш, - тихо промовив він.

- Насолоджуйся, мамо, - солодко і жахливо спокійно промовила Рейвен. Вона натягла душу Нейта, наче струну арфи, а потім розірвала її, осяявши цим приміщення. Фізична оболонка Натаніеля зробила останній подих і звалилася мертвою. Рейвен попрямувала до Табріса, який чекав на неї біля відчинених дверей. Потім вони зникли.

Данте кинулася до мертвого Нейта. Дівчина щось тихо говорила та плакала. Вона намагалася повернути його до життя всіма відомими способами. Але всі спроби були марні. Данте закричала, що є сили. Її крик віддався луною в стінах замку і змусив найсильніших ангелів здригнутися. Він був наповнений стражданнями і сильним болем. Емоції повністю захопили її. Це була не Данте – найстрашніша мисливиця на демонів, це була Дарина – проста дівчина, яка втратила того, кого любила. Вона плакала і кричала, доки не зірвала голос. Потім Данте замовкла. На друзів накинулися демони, які ще були у замку. Данте підвелася, взяла меч Нейта і дістала свій револьвер. Мисливиця накинувся на демонів.