Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Пропозиція

Ділан не міг заснути. Його думки металися, адже останні тижні були напрочуд спокійними. Він нарешті почав відчувати, що між ним і Кейт усе налагоджується. І ось — ця ситуація. Одна лише думка про те, що відьми загрожують Кейт і його ненародженій дитині, кидала його в холодний піт.

Одягнувшись, він вирушив до кабінету — того самого, де колись сидів його батько. Ділан не любив заходити сюди, та зараз відчував потребу побути саме тут. Він просидів у кріслі до самого ранку, але так і не знайшов виходу з цієї ситуації.

Ранок не приніс хороших новин — проблеми лише погіршилися.

Тарік постукав у двері й увійшов до кабінету. Він виглядав напруженим, на обличчі застигла серйозна маска.

— Вони висунули  ультиматум, — похмуро сказав він, зустрічаючись поглядом із Діланом. — Або ми погоджуємося на відкритий суд, або буде війна.

Ділан стискав підлокітники крісла так сильно, що суглоби побіліли. Він розумів, що жоден із варіантів не був вигідним. Відьми точно використають суд, щоб знищити Кейт. А війна… війна означала кровопролиття, втрати, небезпеку для всіх.

— Скільки часу у нас є? — нарешті запитав він.

— Три дні, — коротко відповів Тарік. — Вони не дадуть більше.

Ділан підвівся і нервово пройшовся кабінетом. Його вовк гарчав усередині, вимагаючи захистити Кейт й дитя будь-якою ціною. Але що робити? Як уникнути катастрофи?

Варіантів було небагато. Але один із них міг змінити все…

Ділан зупинився біля вікна, вдивляючись у сіре небо, яке, здавалося, передчувало бурю.

— Вони хочуть суду, тому що впевнені у своїй перемозі, — сказав він, не обертаючись.

— Саме так, — кивнув Тарік. — Вони впевнені, що або зможуть довести свою правоту, або ми не витримаємо тиску й погодимося на їхні умови.

Ділан зціпив зуби. Відьми ніколи не діяли без плану, а це означало, що у них уже є важелі впливу. Можливо, докази, можливо, свідки. Або ще гірше — вони знають щось, чого не знає він.

— Нам потрібен план, — тихо, але твердо сказав він, повертаючись до Таріка.

— Я вже відправив людей дізнатися, що саме вони задумали, — відповів той. — Але є ще один варіант.

— Який?

Тарік підійшов ближче, його голос став майже шепотом:

— Якщо ми знайдемо того, хто стоїть за цим ультиматумом, і усунемо його до суду, то ситуація може змінитися.

Ділан скептично звів брову.

— Ти пропонуєш прибрати когось із їхніх лідерів?

— Я пропоную дізнатися, хто саме тисне на їхню раду, — уточнив Тарік. — Відьми не всі єдині. Якщо ми знищимо того хто стоїть за цим, у нас з’явиться шанс.

Ділан замислився. Це був ризикований хід, але й варіанти в нього закінчувалися.

— Починай пошуки, — нарешті сказав він. — А я поговорю з Кейт.

Тарік кивнув, але не поспішав іти. Його погляд був серйозним.

— Я також розішлю посланців в інші зграї, — додав він. — Запитаю, чи підтримають вони нас, якщо буде потреба.

Ділан трохи розслабив плечі. Це було розумно. Він не хотів війни, але якщо вона все ж почнеться, треба бути готовим.

— Добре, — кивнув він. — Вибери надійних людей.

— Уже зробив, — відповів Тарік з ледь помітною усмішкою. — Вони вирушать негайно.

— Тоді ми ще можемо виграти час.

Ділан вдячно кивнув, але Тарік залишався на місці, ніби вагаючись, чи варто говорити ще щось.

— Кажи вже, — буркнув Ділан, перехопивши його погляд.

Тарік зітхнув і схрестив руки на грудях.

— Ти маєш зробити її своєю дружиною до суду, — сказав він нарешті. — Ставши твоєю офіційною парою, вона стане частиною нашої зграї. І тоді відьми не зможуть так просто забрати її чи дитину.

Ділан напружився. Він і сам думав про це, але чути це від Таріка було… дивно.

— Ти розумієш, що це не просто формальність? — тихо запитав він.

— Розумію, — серйозно відповів Тарік. — Але це не лише про вас двох. Це про безпеку.

Ділан провів рукою по обличчю. Він знав, що Тарік правий. Та чи була Кейт готова до цього?

— Я поговорю з нею, — сказав він нарешті.

— Краще швидше, — кивнув Тарік. — Часу у нас мало.

Ділан мовчки дивився, як Тарік виходить із кабінету. Потім глибоко вдихнув і вирушив до Кейт.

Ділан зупинився перед дверима її кімнати, провів рукою по обличчю, ніби намагаючись скинути напругу. Але вона не зникала. Його вовк гарчав усередині, вимагаючи негайно діяти, захистити пару та дитину будь-якою ціною.

Він відчинив двері й побачив Кейт, яка сиділа на ліжку, загорнувшись у теплу ковдру. Виглядала вона виснаженою, але очі уважно вивчали його.

— Що трапилося? — запитала вона, відчувши його напругу.

Ділан зачинив двері й сів навпроти неї.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍