Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 19

Вранці Агата прокинулась у розчавленому стані. Її голова розколювалась, а тіло ломило. Спромогшися сісти в ліжку, дівчина ледь не впала назад на подушки від запаморочення, що на неї накотило. “Я, мабуть, підхопила інфекцію від Дані.” Ще її здивував той факт, що вона не пам’ятає як опинилась вчора у власному ліжку. З кухні почулися голоси і вона все ж таки встала і, накинувши халат, тримаючись за стінку, пішла до вітальні. Ставши у двірному отворі, Агаті відкрилась цікава картина. Данилко сидів за кухонним острівцем на стілці. Біля нього стояла тарілка з кашею.

- Якщо з’їж усю, мама дасть тобі цукерку. Ду-уже смачну, -промовив хлопчик, беручі ложку каші до рота.

Стас, одягнений в сорочку і брюки, що стояв біля стільниці, посміхнувся і  насипав кашу й собі. Коли чоловік вмостився біля острівця, помітив Агату, вона з ніжною посмішкою дивилась на те, що відбувалось.

- Матусю! - помітив дівчину малюк. - Тато кашу зварив. Смачна, майже як у тебе.

- Навіщо ти встала? - підійшов до неї Стас, відразу прикладаючи руку до чола. Його погляд висловлював стурбованість. В  рецептори дівчини відразу вдарив аромат його парфуму і це сколихнуло спогади минулої ночі чи це їй примарилось?

- І тобі доброго ранку, - промовила Агата, дратуючись. Їй раптово стало нічим дихати. “Це плід моєї уяви. Все було не насправді”, - повторювала в думках.

Стас кинув на неї ще один уважний погляд і вона почервоніла. 

- Бачу, ти дещо згадала, - нахабно всмухнувся він. 

- Дякую, - Агата прямує до ванної, Вітренко прямує слідом. 

- За що саме? - його питання сповнене сарказму і підтексту. В пам’яті дівчини ще чіткіше спливають деякі детялі ночі, що минула. Її обличчя заливається фарбою.

- За те, що допоміг. Гм. І не скористався моїм станом. Я була не при тямі.

- Прошу. Звертайся, якщо що, - дівчина округлила очі і Стас додав: - Я щодо медичної допомоги, звісно.

Вмивши обличчя холодною водою, Агата повернулась до вітальні, і Стас запропонував їй доєднатися до них із сином і теж поїсти. Дівчина сіла поряд з Данилком, а Стас поставив біля неї тарілку, сам же вирішив приготувати собі каву. 

- Матусю, - промовив до Агати син, доїдаючи кашу. - Я вчора так злякався за тебе. Точніше, ми з татом дуже сильно перелякались. Тобі вже краще?

- Так, сонечко. Вже краще, - вона подивилась на чоловіка, що сів поряд з чашкою кави. - Дякую. 

Стас відповів кивком, і дістав з кишені телефон. Та за мить цю ранкову ідилію порушив гучний дзвінок у двері. 

- Я відчиню, їжте, - промовив чоловік, зникаючи в передпокої.

- Привіт, коханий, - лунає трохи розгублено. - А що ти тут робиш?

Агата не почула, що відповів на запитання Стас, бо він стишив голос.

- Справді? - пролунало з недовірою.

- Так, - почулось вже голосніше. Чоловік був незадоволений.

- Вітаю! - промовила Юліана аж занадто радісно, проходячи у вітальню. - Стас сказав, ви захворіли. Як почуваєтесь?

- Так, дуже не вчасно, але Данилкові вже краще. А я день відлежусь і буду теж. В нас завтра літак, тому вибору особливо немає.

- Доречі, - втрутився Стас, звертаючись до Агати. - Сьогодні буде готове Данилкове свідоцтво. Якщо хочеш, я заберу?

- Було б добре. Дякую, - відповіла Агата, ставлячи тарілки у мийку. - Юліано, може хочеш кави?

- Ні, дякую. Я, мабуть, вже піду. Коханий, підкинеш мене?

- Так, пішли, - чоловік підхопив сумку з ноутбуком і піджак. - Даня, побачимось ввечері. Виходячи, Стас підійшов до сина, що вже перебрався на диван і дивився мультик.

- Бувай, тату!

***

Частину цього дня Агата провела за збором речей. Ввечері вона почувала себе набагато краще, хоча горло все ще турбувало. Тому, викликавши таксі, вони з Данилком поїхали до батьків. Було б не гарно не попрощатися перед від’їздом, хоч би як вона на них не була ображена. Пізніше написав Стас і дізнавшись, що вони у її батьків, запропонував забрати. За півгодини її телефон озвався гучним рінгтоном.

- Привіт. Я вже під будинком. Але можу трохи зачекати, якщо ви ще не готові, - почувся в динаміку знайомий приємний баритон.

- Пару хвилин, добре? - відповіла дівчина, підходячи до вікна і дивлячись на чорний позашляховик. 

Спустившись до вітальні, Агата підійшла до сина, що щось показував у планшеті бабусі і дідусю.

- Данюш, збирайся. Тато приїхав.

- Справді?! - зрадів хлопчик, схоплюючись і біжучи до передпокою. 

Дівчина взяла за руку сина і обійнялася з батьками, обіцяючи подзвонити, коли будуть вже у Лондоні. Щойно вони вийшли за ворота, Стас відразу вийшов з авто і допоміг посадити сина, для Агати ж відчинив передні двері.

- Не думаєш, що нам краще тримати дистанцію? - тихо запитала дівчина, все ж сідаючи спереду.

- Хіба дистанції в майже три тисячі кілометрів буде не достатньо? - промовив чоловік саркастичним тоном, хоча очі при цьому видавали справжні емоції. - Насправді, не дуже зручно розмовляти, коли співрозмовник сидить так далеко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍