Жюль Верн - Таємничий острів

хоче встановити кульмінаційну точку сходження сонця, тобто проходження його через меридіан острова, — інакше кажучи, визначити полудень для даного місця. Сайрес Сміт хотів це зробити, скориставшись тінню, що відкидається на пісок встромленою паличкою, — спосіб цей і без астрономічних інструментів міг дати йому з достатньою точністю очікуваний результат.

Справді, той момент, коли довжина тіні виявиться найменшою, вважається полуднем. Досить буде стежити за кінцем цієї тіні, щоб вловити, як вона після поступового свого скорочення знову почне подовжуватися. Нахиливши паличку в бік, протилежний сонцю, Сайрес Сміт тим самим подовжив тінь, що відкидається, а від цього легше було стежити за її змінами. Адже чим довше стрілка, що повзе циферблатом, тим легше помітити переміщення її кінчика. Тінь від палички нагадувала стрілку, яка рухалася по колу.

Вирішивши, що вже настав час спостережень, Сайрес Сміт став на коліна і, встромляючи в пісок маленькі дерев’яні кілочки, почав відзначати послідовно скорочення тіні від палички. Товариші дослідника, низько нахилившись, зосереджено спостерігали за його діями.

Журналіст тримав у руці хронометр, готуючись відзначити хвилину і секунду, в яку тінь досягне найменшої своєї довжини. Оскільки Сайрес Сміт робив своє спостереження шістнадцятого квітня, тобто того дня, коли справжній час і середній час збігаються, година, відзначена Гедеоном Спілетом, була б дійсним часом для Вашингтона, що полегшувало б розрахунки.

Сонце повільно піднімалося, тінь від палички коротшала, і тільки-но Сайресу Сміту здалося, що вона починає подовжуватися, він запитав:

— Котра година?

— Одна хвилина на шосту, — відповів Гедеон, Спілет. Тепер залишалося обчислити результати спостереження, — справа зовсім неважка. З’ясувалося, що відстань між меридіаном Вашингтона і меридіаном острова Лінкольна давала п’ятигодинну різницю в часі: на острові Лінкольна був полудень, а у Вашингтоні вже п’ята година вечора. Одначе Сонце у видимому своєму русі навколо Землі проходить за кожні чотири хвилини один градус, а за годину — п’ятнадцять градусів; помноживши п’ятнадцять градусів на п’ять, Гедеон Спілет одержав сімдесят п’ять градусів.

Оскільки географічна довгота Вашингтона дорівнює 77° 11', а з округленням — сімдесят сім градусів від Гринвіцького меридіана, — який і англійці, й американці приймають за відправну точку при визначенні довготи, — то, значить, острів знаходиться на захід від Гринвіча на сімдесят сім градусів (довгота Вашингтона) плюс сімдесят п’ять градусів — тобто на сто п’ятдесят другому градусі західної довготи.

Сайрес Сміт повідомив товаришам результат своїх розрахунків і, враховуючи, як і при визначенні широти, можливі помилки в спостереженні, вважав за потрібне заявити, що острів Лінкольна лежить між тридцять п’ятою і тридцять сьомою південною паралеллю і між сто п’ятдесятим і сто п’ятдесят п’ятим меридіаном на захід від меридіана Гринвіча.

Як бачите, він припускав можливість помилки в п’ять градусів при визначенні обох координат, а оскільки градус дорівнює шістдесят миль, то дійсна широта і довгота острова, можливо, на триста миль відхилилася від обчислених даних.

Але ця помилка ні в якому разі не впливала на рішення, котре довелося прийняти. Стало зрозуміло, що острів Лінкольна знаходиться занадто далеко від будь-якої землі: нічого й намагатися перебороти цю відстань у хисткому човнику.

Отримані координати вказували: щонайменше тисяча двісті миль відокремлюють його від Таїті й островів архіпелагу Туамоту, а до Нової Зеландії понад тисячу восьмисот миль і більше чотирьох з половиною тисяч миль — до берегів Америки.

Але скільки Сайрес Сміт не звертався до своєї пам’яті та географічних знань, він не міг пригадати в цій частині Тихого океану жодного острова, розташованого так само, як острів Лінкольна.

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Зимівля неминуча. — Питання металургії. — Дослідження острівця Порятунку. — Полювання на тюленів. — Дивовижний звір. — Коала. — Каталонський спосіб. — Виплавка заліза. — Як одержати сталь

У понеділок, 17 квітня, перші слова, проказані вранці Пенкрофом, адресувалися Гедеону Спілету:

— Ну, як, містере Спілет, ким ми нині будемо?

— Це вже як Сайрес скаже, — відповів журналіст.

Виявилося, що з майстрів, які виготовляють цеглу, і гончарів їм тепер випадало зробитися металургами.

Після сніданку вони продовжили свою подорож і дійшли до гострого виступу мису Щелепа, що знаходився миль за сім від Нетрів. Там кінчалася довга низка піщаних дюн і тяглися бугри з вулканічних порід. Навкруги вже не здіймалися гранітні вали з плоскими вершинами, як плато Круговид, а лежала гряда скель незвичайно вигадливих обрисів, що оточувала вузьку бухту, відгороджену двома мисами вулканічного походження. Дійшовши до цього місця, колоністи повернули назад і до ночі досягли свого притулку, але не лягали спати доти, доки остаточно не вирішили питання, чи можна їм спробувати вибратися з острова Лінкольна.

Від архіпелагу Туамоту їх відокремлювала значна відстань — тисяча двісті миль. Для такого плавання простий човен не годиться, особливо в осінню негоду, категорично заявив Пенкроф. І все-таки не легко побудувати хоча б звичайного човна, навіть маючи необхідні для цього інструменти, а в колоністів острова Лінкольна не, було ніяких знарядь. Виходить, їм у першу чергу випадало зробити молотки, сокири, сокирки, пилки, свердла, рубанки і т. ін., а те потребувало часу. Отже, вирішили перезимувати на острові і знайти собі житло зручніше Нетрів, — таке, де легше провести холодну пору року.

Насамперед необхідно було пустити в хід залізну руду з тих родовищ, які інженер знайшов у північно-західній частині острова, добути з неї залізо і навіть сталь.

У земній корі метали звичайно не зустрічаються в чистому вигляді. У більшості випадків знаходять їхні хімічні сполуки з киснем або із сіркою. Саме два зразки, принесені до Нетрів Сайресом Смітом, і були такими сполуками: перший — магнітний залізняк без домішок вуглецю, а другий — пірит, тобто залізний колчедан. Легше було обробити першу руду, що являла собою окис заліза, — прожарювати її разом з вугіллям, щоб видалити з неї кисень і одержати чисте залізо. Для вилучення кисню руду і вугілля доводять до високої температури — або досить простим «каталонським» способом, що вимагає тільки одного процесу для одержання заліза, або використовуючи доменні печі, у яких з руди виплавляється чавун, а потім, видаляючи з чавуну три-чотири відсотки вуглецю, що входив до нього, одержують залізо.

Що потрібно було Сайресу Сміту? Одержати чавун і притому найшвидшим способом; до речі, руда, знайдена ним, здавалася чистою і багатою на залізо, це був окис заліза, — руда, що зустрічається сипкими покладами темно-сірого кольору, дає чорнуватий пил, кристалізується з розчинів правильними восьмигранниками й утворює іноді природні магніти; вона служить у Європі сировиною для виплавки першокласної сталі, якою славляться Швеція та Норвегія. На острові Лінкольна неподалік від родовища цієї руди знайшлися і поклади кам’яного вугілля, яким уже скористалися колоністи.