Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Воно було дуже брудним, і хлопцеві довелося стряхнути головою, аби звільнити лице від розкуйовдженого волосся. Хлопець підвівся, аби сісти і підібгати ноги під себе. Тоді він опустив голову і поволі пройшовся божевільним поглядом спідлоба по трибунах. Підняв угору праву руку із витягнутим вказівним пальцем і, вказуючи на кожного, протягнув:

― Я… ЗАПАМ’ЯТАВ!.. УСІХ… ВАС! ― проговоривши це, хлопець обвів трибуни виряченими очима із великими темно-фіолетовими кругами під ними. Із закривавленим після побоїв батогом обличчям хлопець виглядав досить моторошно.

А-Сюань опустив руку, проводячи її до обличчя і одночасно нахиляючи його злегка вбік, наче маючи на меті здатися ще більшим психом.

― Що це він торочить?!

― Клятий псих!

― Коли вже його стратять!

― Швидше, відрубайте мерзотнику голову! ― пронеслися по трибунах обурені крики.

А-Сюань продовжував роздивлятися трибуни божевільним поглядом. Хоч він і опустив руку, на його обличчі все ще виднілась шалена посмішка, а очі… вони явно блистіли від сліз, що от-от мали навернутися на них.

Враз він прокричав сповненим відчаю голосом:

― Я не убивав його!.. я не убивав Сяо Вея!! Та жоден з вас мені не повірить! Хоча більшість були там і бачили, що насправді сталося… ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!! Ви… кляті лицеміри… спаплюжені бажанням власного збагачення ідіоти!!! Та будьте певні… ваші життя далеко не такі даремні… ― піднявши брови, запевнив а-Сюань, скидаючись на справжнісінького психа. ― Ви усі ще принесете мені користь… усі… ― хлопець знову обвів рукою всі трибуни, божевільно усміхаючись. ― Кожен із вас!

Можна було із впевненістю сказати, що в той момент страх відвідав хоча б половину душ, що сиділи на трибунах.

Та тоді хлопець всміхнувся ширше і процідив, відчеканюючи чітко кожне слово:

― За його життя… ви усі… ви усі будете СТРАЖДАТИ!!! ― останнє звучало так голосно, що деякі люди аж попідстрибували на своїх місцях від переляку. ― Я ВАС ПРОКЛИНАЮ! ПРОКЛИНАЮ УСІХ! ПРОКЛИНАЮ!..

Голос а-Сюаня пронісся трибунами, досягаючи найвищих рядів і спричиняючи в чималої кількості людей приступ неочікуваного страху.

― Ха-ха-ха…х.. ― почав знову реготати а-Сюань, видавлюючи сміх ривками, неначе робот, та в ту ж мить йому судилося замовкнути.

Змахнувши сокирою, вістря якої блиснуло на сонці, кат наніс вирішальний удар!

І в ту ж мить Бек прокинулась, різко сівши на ліжку.

Рейчел іще спала.

***

Тепер у Ребекки вже не було сумнівів. Лю Сюань ― це Мін Чжень, а сни ці ― його минуле і шлях становлення демоном. І усе це… усе це показав їй батіг Одного шансу?!

Дівчина різко зиркнула на свій пояс, звідки в ту ж мить зірвався батіг! Він тут же поповз по підлозі, як мегашвидка змія, збираючись тут же забратися із кімнати.

Бек, розуміючи, що не може відпустити його так просто, рвонула слідом.

― Ану стій! Стій, кому кажу! Стій! Я обіцяю тебе не сварити! Але… ти маєш мені все пояснити! Усе це… у мене надто багато питань!!

Вона бігла так коридорами резиденції Багряного провісника, дивуючи слуг, що проходили мимо. Певна річ, не кожного дня побачиш інфеністку, котра намагається упіймати мегашвидкий живий батіг…

― Ну, все! Зараз я тебе упіймаю! ― прицілившись, Бек зібралась з розгону навалитися на батіг, що, звиваючись, повз перед нею, як зміючка.

В ту ж мить, як вони прошмигнули у величну трапезну, Бек стрибнула, збираючись схопити батіг обома руками. І… треба ж таке! Він зумів висковзнути з-під її рук просто в останню секунду! Дівчина тут же поцілувала обличчям підлогу… і… все б нічого, якби за мить після цього вона не увіткнулась лобом у чиєсь чорне шкіряне взуття…

«От же чорт… чорт… чорт! Це ж не той, про кого я думаю?» ― боязко подумала Ребекка, поволі підіймаючи голову догори.

Певна річ, це був він. Як іще могла спрацювати «прекрасна» удача Бек у такому випадку? Звісно, у неї не було й шансів спіймати прудкий батіг. За те, були всі шанси напоротися на того, чия удача була протилежною її тотальній невдачі.

Витріщившись на непохитне обличчя Багряного провісника у морі каяття, Бек тут же поспішила скочити на ноги і ніяково забелькотати:

― Ой, я цей… це не те, що ти подумав! Ну, тобто… ― ідея того, як можна відмазатись, прийшла в голову дівчини надто раптово. Вона одразу ж вирішила її втілити: ― Ваша величносте, Багряний провіснику! ― дівчина тут же опустила голову і руки до його ніг, як робили перед важливими особами в палаці в її сні слуги. ― Я назавжди ваша найвірніша слуга! Прийміть же мій поклін!

Ех, звучало це все надто награно… та що ще могла придумати Бек? Все-таки, саме у такий спосіб вона уникла його люті ще з самого початку, тоді, коли вони вперше зустрілись.

Дівчина і зараз сподівалась на мирне розрішення. Та, схоже, цьому бути не судилося.

Мін Чжень підняв брову і холодним голосом запитав:

― Що ти робиш?