Кетрін Сі - Наші розбиті серця , Кетрін Сі

Ми навіть не були у стосунках, та відчуття, що він кинув мене! Чи маю я взагалі право на нього злитися? Не знаю.

Порізавши сир я додала його до зварених спагеті і саме в цей момент в мої двері постукали. 

До мене рідко хто приходить, тож я трохи злякалася. Обтерши руки об піжаму я пішла відчиняти. Через вічко нікого не було видно, хоча світло було достатньо на сходовій клітині.  

– Хто? 

Не дочекавшись відповіді я прочинила двері та там нікого не було. Подумавши, що це якийсь жарт, вже збиралася зачинити двері, але неочікувано переді мною з'являється рука, а далі все тіло.

– Вибач…

– Аааа!!! 

Так само неочікувано для самої себе я заверещала, немов побачила привида. 

– Я не хотів лякати тебе.. та мені більше нікуди піти.  

– Ейден? 

На ньому живого місця немає. Його жорстоко побили. 

– Господи, – відчиняю двері і запускаю його до квартири. – Заходь швидше.. 

– Я не хотів..  вибач.. мені так шкода.. 

– Нічого не кажи. – Зачиняю двері. – Йди на диван, я зараз спробую знайти аптечку! 

Серце шалено калатає. Він справді тут. Що ж йому довелося пережити?  Чому він у такому стані? 

Знайшовши аптечку я повернулася до вітальні. Ейден сидів на дивані. 

– Я не вмію надавати першу медичну допомогу. 

Згадую коли вже відкрила аптечку. 

– Я тобі допоможу, слухай мене.. 

Далі я просто робила все за його інструкцією, і сподівалася, що Ейден не втратить свідомість. Мої руки тремтіли, та я намагалась все робити впевнено. 

– Це все, – переводжу погляд на обличчя Ейдена. – Ти зробила це, Хейзі. 

– Тобі сильно боляче? – торкаюсь руки, щоб відчути його. 

– Трохи, – накриває мою руку своєю. – Я в порядку. 

– Завжди ти так! Тобі боляче, а ти кажеш, що в порядку! 

– Ти зла на мене? 

– Так, дуже! 

Я сіла на диван поруч з ним. Ейден тримав мене за руку. 

– Мені шкода.. 

– Де ти був? – намагаюся не заплакати. – Чому пішов нічого не сказавши?! 

– Мені шкода, я повів себе як справжній трус… Мені так шкода, Хейзі.. 

Я мовчки дивилася на нього, так само, як і він на мене. Мить і очі Ейдена заблищали. Він плаче. 

– Чорт, – витирає сльози рукою, – Я такий нікчема.. 

– Не кажи так! Ти врятував мене..

– І втік! 

Я не знала як краще підтримати Ейдена, як заспокоїти і дати зрозуміти, що я не тримаю образу на нього.

– Насправді нічого не в порядку.. я не в порядку, Хейзел. 

– Ти можеш все мені розповісти, Ейдене, я на твоєму боці.

– Як я можу жалітися дівчині в яку закоханий? – відпускає мене. – Я маю бути сильним та надійним у твоїх очах, а не сидіти і рюмсати, як дитина! 

– Ти “що”? 

– Рюмсаю, як дитина.

– Ні, про дівчину… 

– В яку я закоханий? – Киваю. – Це ти. Я до нестями закоханий у тебе, Хейзі. 

Моє серце пропустило декілька ударів, перш, ніж я нахилилася і поцілувала чоловіка.