Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну що там?
— Як і раніше, — сумно відповів Диявол, сидячи на тій же кам'яній плиті, що й минулого разу. — Тобто зовсім без змін.
— Нічого не розумію! Як же так?! Все було ретельно продумано. Невже нічого?
— Нічого… — так само засмучено відповів він. — Думаю, доведеться ухвалювати рішення щодо Жори. Там багато нюансів. Самому мені не дати раду.
— Я зрозумів. Дам тобі когось на допомогу.
— Та ані чорта ти не зрозумів! — розлютився Диявол. — Кого ти мені дати можеш? Ці були найкращими. І навіть вони не змогли впоратися з ним. У тебе є сильніший хтось?
— Нікого. А що ти пропонуєш?
— Ти сам…
— Та ти з глузду з'їхав! А що, інших варіантів немає?
Він похитав головою, стомлено прикриваючи очі.
— Були б, ти знав би давно. Ні.
Співрозмовник сів поруч. Замислено глянув на небо, а потім кудись далеко за обрій.
— Добре, кажи… — погодився він, повертаючись до Диявола обличчям.
Той важко зітхнув, проводячи мізинцем по брові, і розповів про свої далекосяжні плани, які він змушений був поміняти у зв'язку з обставинами, що знову відкривалися.
Він розумів, як смішно це звучить і виглядає збоку. Але гра вартувала свічок, хай навіть для цього йому доведеться боротися за душу пішака Георгія.
Розділ 17
— Все, я замазав, здається, — оголосив Михаїл таким тоном, наче щойно зробив відкриття всесвітнього значення.
Марія озирнулася, загадково глянула на нього і підійшла ближче. Він насторожено спостерігав за нею, все ще стоячи на табуреті.
— Все вже? Чи можна з нього йти? — м'яко запитала вона.
Михаїл розгубився:
— З кого? — насупився він.
— З шухера, — незворушно пояснила вона зі сміливими очима.
Михаїл з полегшенням зітхнув і кивнув посміхаючись.
Жінка в кімнаті заснула сидячи. Душа Георгія продовжувала спостерігати за нею, а тіло — лежати нерухомо.
— У нас лишилося всього два тижні, — раптом сказала Марія. — А ми ще зовсім нічого не встигли. Не можемо ми просто сидіти й чекати, коли ця жінка так сильно полюбить Георгія, що він оживе. Вона, навіть не підозрюючи, дивиться весь час у вічі йому, як відданий песик.
— А він?
— Він… Милується нею.
— І все?
— А що ще? Все.
— Справді погано. Вона навіть не чує його присутності?
— Не чує. Він часто галасує, випадково обертається злякано. А сам потай сподівається, що вона його бачить. Але ні.
— Погана справа. Обов'язком кохання не заміниш. Що робити?
— Ясно одне: треба щось робити, а не сидіти, склавши руки. Чому ми не можемо побачитися з ним і пояснити йому все?
— Не можемо і все. Щось пішло не так. Розумієш, вона виходить не Жорика нашого любить, а Бога. Жорика лише своєю місією вважає.
— Не полюби ближнього свого більше, ніж нашого Бога.
— Маячня. Не думаю, що Богові вигідно, якщо людський рід перерветься. А без кохання він продовжуватись не буде — люди ж не кролики!
— Спірне питання, — хмикнула Марія. — Дивлячись по кому судити…
Михаїл легко зіскочив з табуретки й сів на кухонний стіл.
— Знаєш, — сказала задумливо Маша, — поки ти вирішував щось з жінкою, а я тут одна кукувала, то зрозуміла, що від людей можна багато чого навчитися. Якщо, звісно, бажати почути, що вони кажуть.
— Зазвичай це дурниці всякі…
— Ні ж! Вони часто говорять те, що нам з тобою й на думку не спало б. Причому це часто кажуть люди бідні, не багатії. Так що… Ти ж краще за мене людей знаєш, ти ближче до них. Де їх буває найбільше?
— Не думаю, що ти вибрала вдалий час для екскурсій.
— Ти мене не зрозумів. Що як послухавши людей, ми зуміємо придумати ще щось? Коли немає гарних ідей, просто морочитися й корчитися в муках безглуздо. А так бодай ілюзія дій. Гірше не буде. Чому б і ні? Все краще, ніж без діла сидіти!
— А що? У твоїх словах є сенс. У такому разі запрошую до трамвая! — урочисто сказав він, беручи її за руку і трансгресуючи з нею разом в один з найпопулярніших серед населення середнього класу видів транспорту.
— Ось тобі люди, будь ласка!
— Ох! — вигукнула Маша, коли якийсь хлопець наступив їй на ногу.
— Забув попередити… — винно прошепотів їй Михаїл. — У таких місцях і не таке трапляється. Одне тільки їхнє спілкування чого варте!
— Що ти маєш на увазі?
— А ти зазирни до смартфона, як вони вітають одне одного гіфками та перемовляються смайлами, враховуючи те, що емоційний діапазон з кожним роком стає дедалі меншим.
— Чого ти лаєшся? — обурилася Марія, почувши незнайоме їй слово.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.