Джеймс Баррі - Пітер Пен

Лише коли Гак зник з очей, хлоп’яча цікавість перемогла страх і діти кинулися до борту, щоб подивитися, як крокодил буде вилазити на корабель. І це був найбільший сюрприз тієї Ночі Ночей — бо не крокодил прийшов до них у біді і побачили вони не крокодила. Вони побачили Пітера.

Він дав дітям знак, щоб вони не кричали від захвату, бо це могло б пробудити підозри. І так, цокаючи, вибрався на палубу.

Розділ 15. А тепер — або Гак, або я!

Дивні речі трапляються з нами на життєвій дорозі — а ми часом навіть не знаємо, що вони вже сталися. Так, наприклад, буває: раптом помічаєш, що вже не знати скільки недочуваєш на одне вухо — ну, скажімо, півгодини. Щось подібне пережив цієї ночі Пітер. Коли ми бачили його востаннє, він скрадався островом з пальцем на вустах і з кинджалом напоготові. Він бачив, як його обігнав крокодил, і спершу не зауважив нічого особливого, але потім його осінило: крокодил не цокає. Спочатку йому стало моторошно, але невдовзі він зробив слушний висновок, що це просто годинник зупинився.

Не заглиблюючись у те, що має відчувати жива істота, так раптово позбавлена свого найближчого супутника — свого внутрішнього голосу, Пітер почав міркувати над тим, як обернути цю катастрофу собі на користь, і вирішив… сам цокати, як той годинник, щоб хижаки думали, що він крокодил, і не чіпали його. Він цокав прекрасно, але… було одне але: крокодил теж почув цей звук і пішов за ним — чи то з метою знайти те, що загубив, чи просто з дружніх почуттів до чогось, що цокає, — ми про це ніколи не дізнаємося, оскільки він був тупою бестією.

Пітер дістався берега без пригод і пішов далі, у воду, ніби його ноги зовсім не відчули, що вступили в інше середовище. Так, буває, заходять у воду тварини, але люди — з тих, кого я знаю, — ніколи. Він плив і весь час думав тільки одне: “Тепер — або Гак, або я!” Пітер цокав так довго, що вже звик і навіть не помічав цього. А якби помітив, то перестав би, бо геніальна ідея проникнути на корабель за допомогою крокодилячого цокання ще не спала йому на гадку.

Навпаки, він думав, що вилазить на борт нечутно, як мишка, і дуже здивувався, коли побачив, що пірати ховаються від нього, заступаючи собою Гака — такого наляканого, ніби він почув наближення крокодила.

Крокодил! Щойно Пітер згадав його, як почув цокання. Спочатку він подумав, що звук справді долинає від крокодила, і стрімко озирнувся. Цього було досить, щоб переконатися, що цокає він сам, і швидко опанувати ситуацію. “Який же я розумний!” — тут же подумав він і подав хлопчакам знак утриматись від овацій.

Саме цієї миті Ед Тейнт, інтендант, вийшов із носового кубрика на палубу.

А зараз, шановні читачі, пора засікти час.

Пітер відважив Едові доброго бебеха. Джон поклав обидві долоні на рот злощасного пірата, щоб здушити його передсмертний стогін. Пірат повалився долілиць, а четверо хлопчиків підтримали його, щоб не зчинилося шуму. Пітер подав знак, і тіло викинули за борт. Пролунав сплеск, а потім — тиша…

Скільки часу знадобилося на це?

— Один, — Ледь-Ледь відкрив рахунок.

Без зайвого поспіху Пітер навшпиньки підійшов до каюти і зник у ній. Тим часом кілька піратів нарешті відважились озирнутися. Тепер кожен з них чув важкий подих іншого, а це означало, що те страхітливе цокання зникло.

— Він пішов, капітане, — сказав Смі, протираючи окуляри. — Все в нормі.

Гак поволі підвів голову, поправив комір і прислухався так пильно, що, мабуть, вловив би луну від цокання. Але звуку таки не було, і він рішуче випростався на повен зріст.

— Тоді давай, Джонні, дошку! — злісно вигукнув він. Його ненависть до хлопчаків вибухнула з новою силою, бо вони щойно бачили його безпорадність. Він загорлав жахливу пісеньку:

Гей-го, ця дошка так скрипить!

Ти йдеш по ній — і що ж?

Впаде вона — впадеш і ти

На дно, де Дейві Джонс.

Щоб іще більше залякати полонених, він, забувши про гордість, горлав цю пісеньку, пританцьовуючи нібито на дошці, і корчив гримаси; а закінчивши, прохрипів:

— А хочете — перед тим як “прогулятися по дошці” — спробувати “кішечку”, з дев’ятьма хвостиками і з дев’ятьма кігтиками?

І тут діти впали на коліна:

— Ні, ні! — благали вони так жалісливо, що жоден пірат не міг стримати посмішки.

— Принеси-но “кішечку”, Джакесе, — скомандував Гак. — Вона в каюті.

Каюта! Але ж в каюті сидів Пітер! Діти багатозначно перезирнулися.

— Ага, — неуважно відповів Джакес і пішов виконувати наказ. Діти супроводжували його очима; вони навіть не розчули, що Гак знову затяг свою пісеньку, а його вірні пси підхопили її:

Дряпуча кішка в нас, гей-го,

Із дев’ятьма хвостами.

Коли подряпає кого —…

Що там було в останньому рядку, ми ніколи так і не дізнаємося, бо пісню обірвав моторошний зойк.

Він прокотився судном і завмер. А тоді почулося кукурікання, таке близьке і зрозуміле