Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Алекс ледве втримався, щоб не скривитися. Він піднявся з місця і підійшов до вікна, намагаючись виглядати спокійним. Але всередині нього закипало. Марк і Єва. Вони мали свою історію, спільні пригоди і моменти, які були їм дорогі. І хоч Єва не робила нічого, щоб змусити Алекса ревнувати, він не міг не відчувати, як ця ситуація його зачіпає.

— Все гаразд? — Єва, помітивши, як Алекс віддалився, підійшла до нього. Її голос звучав м'яко, але турботливо.

— Так, все добре, — відповів він, намагаючись посміхнутися, але в його голосі було щось напружене. — Просто думав про те, що нас чекає далі.

— Я рада, що ти тут, — Єва торкнулася його руки, і Алекс відчув, як щось тепле розлилося всередині. Він зустрів її погляд і відчув, як ревнощі повільно відступають, поступаючись місцем іншому, більш важливому почуттю — бажанню захистити її і бути поруч.

Проте всередині нього все одно залишалася тінь сумнівів.

Алекс відвернувся від вікна, намагаючись опанувати себе. Єва, відчуваючи щось незвичне в його поведінці, не відходила від нього, стоячи поруч із легким нахилом голови, ніби хотіла зрозуміти, що відбувається в його думках.

— Алекс, — її голос звучав тихо, але наполегливо, — щось не так. Ти не такий, як завжди. Якщо щось турбує, ти можеш мені сказати.

Алекс зустрів її погляд. Її очі були сповнені щирої турботи, і він не міг залишатися байдужим до цього. Але всередині нього все ще бушували сумніви та невпевненість.

— Я просто… — він зітхнув, шукаючи слова. — Просто почуваюся… зайвим тут. Ти й Марк, у вас така тісна взаємодія. Я наче не встигаю за вами. Вибач, але я не можу це ігнорувати.

Єва здивувалася, і її обличчя миттєво змінило вираз. Вона спробувала зрозуміти, чому Алекс почувається так, але водночас вона не могла уявити, що він ревнує.

— Алекс, Марк мій друг. Ми разом пройшли через багато чого, але ти… — вона підняла руку і торкнулася його плеча. — Ти для мене важливий по-іншому.

Алекс здивувався її словом. Для нього ці слова пролунали як підтвердження чогось глибшого, ніж просто дружба. Але в його серці все одно залишався сумнів.

— Я не ревную, — сказав він після короткої паузи, намагаючись знайти правильні слова. — Я просто не знаю, що я можу дати тобі. Ти настільки сильна і рішуча, а я…

Єва не дала йому договорити. Вона підійшла ближче, трохи нахиливши голову, щоб зустріти його погляд.

— Алекс, ти вже зробив більше, ніж сам розумієш. Ти допоміг мені, коли я думала, що все втрачено. Ти тут зараз. Ти — мій ангел, — вона усміхнулася з іронією, згадавши свою першу галюцинацію.

Алекс усміхнувся, хоча ревнощі ще не відступили остаточно. — Який з мене ангел?

Єва засміялася тихо, її сміх був заразливою і несподіваною відповіддю на напружену ситуацію. — Ну, можливо, не справжній, але все одно, ти мій ангел.

— Тоді, сподіваюсь, ти не очікуєш, що я буду літати, — піджартував Алекс, намагаючись позбутися напруги, що наростала в його грудях.

Єва насмішливо подивилася на нього. — Ну, якщо раптом почнеш літати, скажи мені.

Вони обидва засміялися, і це зняло частину напруження. Алекс відчув, як хвиля полегшення прокотилася по його тілу. Але насправді в його серці з’явилася тінь ревнощів, яку він ніяк не міг позбутися. Йому треба було зосередитися на тому, що важливо, — допомогти Єві та її друзям розгадати таємницю чіпів і системи «капсули», а не зациклюватися на почуттях.

Як завжди, Алекс сидів на кухні Єви, повільно перемішуючи каву в своїй улюбленій чашці, яку він приносив із собою щоранку. Чашка була темно-синьою, з легкими подряпинами на краях, і мала особливу цінність для нього. Він завжди брав її із собою, коли приходив до Єви, відчуваючи, що вона стає символом його присутності в її житті.

Єва спустилася на кухню, відчуваючи себе дещо незвично. Алекс сидів у звичному для себе місці, злегка нахилений до столу, вдумливо п'ючи каву зі своєї чашки. Єва підняла очі й посміхнулася.

— Алекс, — промовила вона, сідаючи поруч, — ти постійно приходиш зі своєю чашкою. Вже б залишив її тут, у мене.

— Я думав про це, — відповів він з легкою посмішкою, оглядаючи свою чашку, — але це стало частиною моєї ранкової рутини. І якби я залишив її тут, то, напевно, це означало б, що я тут надовго.

Єва подивилася на нього. — м-м

— Ну, — Алекс підняв чашку і відпив ковток, — я все ще звикаю до думки, що мені доведеться пояснити, чому я опиняюся в твоєму домі щоранку. Мало того, що я приніс ключі...

— Справді? — Єва сміялася, але всередині неї було змішане почуття. — Ну, здається, це було б логічно, якби ти дійсно був ангелом. Але зараз я трохи розчарована, що це не так.

Алекс засміявся, піднявши брови. — Ну, я можу робити добрі справи, але крил у мене немає. Ти просто була трохи вражена тим, що сталося.

Єва зітхнула й взяла чашку з його рук, уважно дивлячись на неї. — Здається, ти справді став частиною мого життя, раз у тебе вже є своя чашка в моєму домі.

Вони обмінялися поглядами, і Алекс відчув, як легкий смуток розсіявся, перетворюючись на внутрішню рішучість. Але вони не могли довго залишатися в атмосфері легкості.

— Добре, — раптом сказала Єва, хмурячи брови, — нам потрібно зосередитися на тому, чому я взагалі забула про «капсули». Цей чіп у моїй шиї — це ключ до всього, але як його дістати? І що ще важливіше, що з ним робити, коли ми його витягнемо?

— Це справді проблема, — Алекс поставив чашку на стіл, готовий перейти до справ. — Я думаю, нам слід поговорити з іншими. Дівчатам теж треба вирішити це питання.

Єва кивнула і підвелася з місця. Її обличчя стало серйозним, вона більше не сміялася. Час діяти.

Вони вирішили зустрітися з Марком і Алісою у кафе неподалік. Марк уже сидів за столом, виглядаючи трохи виснаженим, але зосередженим. Аліса нервово бавилася зі своєю склянкою води.

— Єва, Алекс, ви вчасно, — почав Марк, коли вони зайшли. — Ми обговорювали можливі шляхи витягнення чіпів. Є кілька варіантів, але це небезпечно.