Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

дружні вітання, — пан Клименко озирнувся та покликав розпорядника. — Мустафо! Принесіть панам характерникам найкращого вина, того самого, що мої хлопці з Бахчисараю возять. За мій рахунок.

Мустафа, цибатий татарин із тонкими вусиками, шанобливо вклонився.

— Мушу йти, панове, — повернувся Клименко до ватаги. — Вибачте за такий поспіх, але справи чекають. Нехай вино смакує! Сподіваюся, це не остання наша зустріч, пане Чорнововк. До речі, кунтуш вам дуже пасує.

Чумак попростував вулицею до механічного воза, який чекав неподалік.

— У тебе серйозні друзі серед чумацького цеху, — здивувався Ярема. — Клименко хоч божевільний, але один із найбагатших чумаків Гетьманату.

— А так і не скажеш, що він божевільний, — зауважив Савка, з повагою глянувши на Северина.

— Це мій єдиний знайомий з їхнього цеху, — сказав Чорнововк. — Якось ми його порятували на Таврійському Тракті від пограбування.

Трапилося це тогоріч.

***

— Тугай був вояка... е-е-е... незрівняний. Під час бою він е-е-е... плакав? Ні, ревів. Ревів наче... наче...

Джура почухав лоба, глибокодумно вивчив край неба, насупив брови, здався і показав слово вчителю.

— Арслан, тобто лев.

Вони неспішно їхали Великим Таврійським Трактом, що поєднував Київ та Бахчисарай. Догоряв захід, подорожні зникали по гостинних дворах й корчмах, аби відпочити з дороги, випити гальбу пива та смачно повечеряти.

— Ревів наче лев. Поляки... е-е-е... зрадили своє слово та готували нові сили. Про це е-е-е... доповіли ханові.

На кожне екання Захар кривився.

Северин закінчив розділ і радісно згорнув книгу про похід Іслям Ґерая III.

— Не можу більше читати, бо у мене в сутінках очі ламаються. Вчителю, невже я і справді маю вміти так добре перекладати з татарської?

Відповідь грянула громовицею.

— Гартуй розум, ледащо! Чи ти здумав, що служба в Ордені то суцільне вовкування та стрілянина з шабельним співом?

Десь так Северин собі все і уявляв, але змовчав.

— То тільки у кобзарських думах характерникам так живеться! Лицар, який не здатен розуміти ворога, буде посміховиськом. Як ти підслухаєш розмову? Як прочитаєш викрадені плани наступу? Як підбереш слова, аби переконати, підкупити чи залякати? Чи ти особистого перекладача із собою возитимеш?

Ідея з перекладачем джурі сподобалася, але про це він також промовчав.

— Невже тобі нецікаво прочитати книгу Джана Мохамеда, зятя Тугай-Бея, що був самому Богдану Хмельницькому за брата?

Северин зітхнув, бо йому було геть нецікаво.

Після повних скаженого болю перших перетворень, яких Северин привчав себе не боятися, Захар узявся за навчання з подвійними силами. До щоденного бою на шаблях (пішого й кінного) та вправ із стрільби додалися мови. У понеділок вони спілкувалися — точніше, Захар спілкувався, а Северин намагався розмовляти — польською мовою, у вівторок литовською, у середу татарською, у четвер монгольською. У джури голова пухла.

— З монгольською все зрозуміло — то мова східняків Смарагдової Орди, які мають на меті захопити весь світ. Але ж Польське Королівство, Велика держава Литовська, Кримське Ханство — наші друзі, ми з ними у Двоморському союзі...

— У держав немає друзів, Северине, — повчав Захар. — Є лише тимчасові союзники. З монголами, як ти висловився, все зрозуміло, вони вороги. Ми знаємо, чого від них очікувати. Але не можна забувати, що чимало польської шляхти досі не пробачило українцям власної держави і потайки бажає відродити Річ Посполиту. Інший відомий тобі сусід — Об'єднане князівство Валахії, Молдови і Трансильванії — мріє про Буковину і Бесарабію. Османський султан прагне не тільки повернути Кримське ханство, а й забрати все узбережжя Чорного моря. Що більше мов знаєш, то краще розумієш, що відбувається навколо і до чого потрібно готуватися!

Аргументи були переконливі, проте Северин все одно був не в захваті від перекладацьких наук та з радістю надав би перевагу глибшому вивченню чар крові, які вабили його похмурою таємничістю. Проте Захар мав власні уявлення про освітянські пріоритети, і джура мовчки корився, дозволяючи собі питання, коли вчитель перебував у доброму гуморі. Захар у відповідь заходився довгими повчальними настановами, напучуючи джуру на праведний шлях та забуваючи при цьому про поточне завдання, чим хитрий Северин нерідко користувався.

— І не пхекай мені тут. Татари допомогли нам під час визвольних змагань! Також з'явилися характерники, які своїми здібностями винесли розвідку на небувалий доти рівень і попередили немало лихих подій — як, наприклад, союз із московітами, що на той час багатьом здавався розумним рішенням. Мамай та його джури допомогли домовитися зі Швецією щодо одночасного наступу та збурили у землях литовських повстання проти Речі Посполитої, чим відкрили ще один внутрішній фронт.

Северин вважав, що якби Захар не пішов вовчою стежкою, то точно викладав би історію в якомусь університеті чи академії.

— Як думаєш, Северине, зробили би вони це все без досконалого знання мов? А чи міг би Богдан Хмельницький листуватися з очільниками різних держав? Чи передбачили би ми наступ Смарагдової Орди? Чи створили би Двоморський союз?

— Певно, що ні...

— Тому вчи мови, як рідні! Не тільки зброя та відвага, а й мудрість та знання допомогли створити Гетьманат і розширити його від одного-єдиного полку Наддніпрянщини аж до карпатських гір, чорноморських берегів і слобожанських степів. Якби не створили Двоморського союзу, то не витримали би навали Смарагдової орди, перетворившись на черговий улус у намисті монгольських завоювань. Тоді була небезпечна епоха, але помилково думати, що зараз спокійніше! Буремні часи настають завжди, коли здається, ніби запанував тривалий мир.

Наче на підтверд ження його слів, попереду заголосили:

— Пробі! Ряту...

Крик різко обірвався.

Северин і Захар обмінялися поглядами та пустили коней учвал. Захар притримував рукою бриля, Северин вихопив шаблю. Попри вчительські настанови, шабельну пісню він цінував більше за перекладацьку науку.

До стінки чудернацького залізного воза із двома довгими трубами притиснувся спиною опасистий чоловік, витираючи кров із розбитої губи. Навколо нього скупчилося трійко типових зарізяк, озброєних сокирами й палицями, а четвертий, який лишався на коні, тримав напоготові