Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

100 тисяч барелів багна в стояк заввишки у 5 тисяч футів і присмачували страву випадковими сміттєвими вкидами з гольфових м’ячиків, гумових шин і, хто знає, може навіть з глиняних горщиків і однієї чи двох пар кедів «Чак Тейлор».

Не спрацювало.

Наявних бар’єрів і водорізів для зупинки поширення нафти було замало, і невдовзі за дрібними кульками смоли, які першими дісталися суші, прийшли великі отруйні нафтові плями. Щоденні стрічки новин рясніли фотографіями морських птахів, вкритих від дзьоба до хвоста коричневим мулом, які не могли літати й гинули від задухи. Єдиною річчю, яка, здавалося, справді стала в добрій нагоді, були поглинаючі прокладки, які прибиральники називали «паперовими рушниками». Вони справді були на них схожими і ними ж були й по суті: пласкі полотнища, виготовлені з того ж матеріалу, яким наповнюються підгузки, або скручені у тонкі, як сосиски, вервечки, щоб огороджувати нафтові плями чи просто вимочувати їх вручну. Після того як стався витік нафти з танкера «Екксон Вальдез», було розроблено план реагування на п’ятсот вісімдесят сторінок, який перебував на озброєнні усіх найбільших нафтових компаній упродовж двадцяти років, але все ж і досі найкращим інструментом для прибирання, який вони мали у своєму розпорядженні, був наповнювач для підгузків. Чесно. Найбільш прибуткові корпорації в історії корпорацій. І єдина річ, до якої вони за два десятиліття додумалися, були покращені паперові рушники.

Наприкінці травня, після більш як п’яти тижнів невпинного стихійного лиха, адміністрація Обами запровадила шестимісячний мораторій на глибоководне буріння, відповідно до якого припинялися тридцять три активні бурові операції в Мексиканській затоці. 2 червня 2010 року адміністрація через розлив закрила понад третину федеральних риболовецьких угідь у затоці.

До того часу стало зрозуміло, що цифри просто не сходяться. ВР встановила дворівневу систему, здатну зібрати або спалити десь близько 25 барелів нафти на день; якби щодня витікало 5 тисяч барелів, обсяг катастрофи мав би вже не лише скоротитися, а й щодня різко зменшуватися. А все ставало тільки гірше. Так чи інакше, але зусиль завбільшки у 25 барелів було замало, щоб встигати за щоденним витоком з дірявої свердловини.

До того моменту, як Рекса Тіллерсона й чотирьох інших великих нафтових начальників на початку червня викликали в підкомітет голови Еда Маркі, оцінки щоденних витоків підвищили з 5 тисяч аж до 40 тисяч. Ці зроблені нашвидкуруч підрахунки все ще були далекі від правдивих обсягів витоку, який у найгіршому випадку міг становити десь 65 тисяч барелів щодня, а загалом у море було скинуто майже 5 мільйонів барелів.

«Найбільший виклик, що постав перед усією галуззю на цей момент, — сказав Тіллерсон журналістам, які взяли його за барки після зустрічі з акціонерами, що відбулася невдовзі після того, як його викликали у Вашингтон, — відновлення впевненості й довіри з боку суспільства, американського народу, і відновлення впевненості й довіри з боку державних регуляторних органів і представників органів, які контролюють нашу діяльність». Як у цей план вписуються паперові рушники, він не сказав.

15 червня 2010 року на слуханнях підкомітету Палати представників самовладання й терпіння були на вагу золота. Рекс Тіллерсон мусив висидіти півтори години довжелезних вступних слів розгніваних, розчарованих, роздратованих, знервованих і розлючених конгресменів. Тіллерсона викликали разом із керівниками виробничих підрозділів ВР у Північній Америці і «Шелл» у Північній Америці та генеральними директорами «Шеврон» і «КонокоФіліпс». Найгостріша критика адресувалася президенту ВР, якому час від часу радили перепросити, піти у відставку чи задуматися над перспективою харакірі. Але Тіллерсон значну частину удару взяв на себе. Фактично, йому дісталося перше цілком очікуване запитання голови Маркі: «Містере Тіллерсон, аналогічно до ВР, на сто шістнадцятій сторінці вашого плану, плану ліквідації наслідків розливу нафти в Мексиканській затоці, «ЕкксонМобіл» у переліку вразливих біологічних і людських ресурсів згадує моржів. Я певен, що ви знаєте про те, що в Мексиканській затоці моржів немає і не було упродовж трьох мільйонів років. Як могли опинитися моржі у плані з реагування «ЕкксонМобіл» для Мексиканської затоки?»

«Конгресмене Маркі, — плутано почав Тіллерсон, час від часу нервово згинаючи-розгинаючи скріпку, — у цих планах з реагування зібрано низку масштабних досліджень, досліджень морських ссавців, чимало з яких передбачені системою профілактичних засобів й оцінки впливу на довкілля, прописаних у нормативних актах Служби управління мінеральними ресурсами; і значна частина цього плану з реагування і всього, про що в ньому йдеться, вимагається нормативними актами, зокрема і шаблони, які використовуються для моделювання різних сценаріїв розливу нафти; і чимало заяв і тверджень, які є в планах — ...»

«Це регіональні плани з реагування на розлив нафти, — урвав його Маркі. — Як можуть бути моржі в плані з реагування для Мексиканської затоки? Це розроблений компанією регіональний план».

Тіллерсон з цим погодився: звичайно, ситуація ніякова — згадувати у плані про моржів. Для «Екксона» ніякова. Не для моржів. Але він спробував захистити присутність у плані такого собі доктора Лутці, експерта з біології морських ссавців, на якого посилалися як на надійного експерта і джерело технічної підтримки на випадок розливу нафти в морі. Лутці помер за чотири роки до того, як «ЕкксонМобіл» упорядкувала план з реагування.

«Той факт, що доктор Лутці помер 2005 року, не означає, що значення його робіт померло разом з ним», — заперечив Рекс, згинаючи скріпку.

«Я розумію, — відповів Маркі. — У мене просто складається враження, що коли ви зазначаєте в плані з реагування телефон доктора Лутці, то не ставитеся до відповідальності серйозно».

Тіллерсон, до його честі, удар витримав і спокій не втратив. Переважну частину свого виступу він витратив, щоб нагадати про багаторічну історію безпечного видобутку і чудовий екологічний моніторг «ЕкксонМобіл», а також довести, що наскільки б жахливою не була історія з ВР, вона була одиничною. «Цей інцидент вказує на неприпустиме порушення норм промислового глибоководного буріння, — сказав він. — Ми хочемо з’ясувати, що сталося в цій свердловині такого, чого не сталося в решті успішно пробурених нами в усьому світі чотирнадцяти тисячах свердловинах». Він не заперечував, що глибоководне буріння — ризикова справа і тонка наука, але подбав, щоб усі присутні того дня на слуханнях усвідомили, що це — проблема саме ВР, а ось «ЕкксонМобіл» нізащо не дозволила б такому статися в принципі. «Ми б не бурили свердловину, як вони її пробурили», — сказав Тіллерсон. Керівники «Шеврон», «Шелл» і «КонокоФіліпс» погодилися, але жоден із них не звалював усе на ВР, як Рекс. «Ми би встановили обсадну трубу, надставку хвостовика, — пояснив Тіллерсон. — Використали б інший склад