Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

—У нас на носі величезна проблема, а оці двоє не можуть обрати хто більше винуватий. І, що ж їм робити далі. Ми пів ранку говорили, що нам робити не встигли зайти вийти, а вже погризлися. Таке враження, що ми тут єдині хто думає про план, — він подивився на мене.

—Устино, як гадаєш може їх треба покарати? Щоб більше не страдали.

Я погодилась і не змогла змовчати:

—Взагалі то це мій кролик ледь не загинув, а я його навіть не чула. Ніхто з нас не чув. Так може будемо вирішувати це? І ось вам питання, чому захист цілий, а Гострояр опинився тут? — я підійшла та сходила Андрія за руку, під пильним й невдоволеним поглядом блакитних очей.

— Ми пішли тренуватися, а ви миріться давайте, —й потягла хлопця за собою.

Вже на дворі сказала:

— Ти обіцяв навчити володіти шаблею. От час прийшов.

Андрій широко посміхнувся й сказав:

—От влучна думка. Ходімо на берег, надалі він цих дикунів, — він махнув головою на дім, а потім подивився на мене.

—Ходімо, а зброя?

— Так вже все готово, — коло сходів ґанку лежало два шаблі в гарних піхвах.

На мій здивований погляд хлопець сказав:

—Ще з ранку приготував усе. Ну що ходімо?

Я погодилась й  досить замислені ми пішли до моря. З цими подіями було про, що подумати, але перше чого хотілося це потрапити до води. Перед тренуванням треба хоч ніжки вмочити так би мовити на щастя.

До берега дійшли мовчки, Андрій дав мені змогу спокійно постояти коло хвиль. Доки сам ставив захисні чари довкола. Летепла вода торкалася моїх пальців, шурхіт хвиль навіював спокій, хотілося дихати на повні груди.

Серце моря не озивалося, я не чула його поклику від води, але то й зрозуміло, темрява спаскудила саме життя. Та дихалося вільно, але важко від кожного ковтка повітря на повні легені, починало боліти з середини. Туга намагалася охопити серце.

— Ти готова? — голос Андрія вивів мене із моїх гірких дум.

— Так давай починати, — я відійшла від води й взяла свої кросівки, щоб взутися.

—Значить перше це розминка, потім трошки побігаємо, а потім вже вправи, — бадьоро оголосив Андрій й подивився на мене.

Від слів побігати мене перетрусило, розпач на моєму обличчі можна було прочитати навіть із заплющеними очима. Я казала, що Богдан кат, але ніт вони всі одного поля ягоди, садисти.

Та робити нічого я як слухняна відьма виконувала вправи, та жодного прокляття не кинула. Але на десятому колі думки такі були чи може й не думки.

—Втомилася? — запитав Андрій після нашого на пів марафону.

Таке відчуття, що вижимати потрібно тільки мене.

— Та є таке. Цікаво коли я стану витривалішою? — я вмостила свою п'яту точку на м'який пісок і попросила невелику перерву, бо сили були майже на нулі.

Андрій мовчки простягнув мені пляшку прохолодної води по якій жваво втікали декілька краплин.

—Дякую, — я із жадібністю накинулася на неї.

—Ми робимо це роками з дитинства, а ти декілька тижднів. Усьому свій час, але ти точно робиш успіхи, — сказав хлопець й сів поруч.

—Слухай ти точно хочеш навчитися битися на шаблях чи просто потренуємося? — запитав він раптово.

—Точно, — відповіла я й зробила ще ковток води, сили поверталися.

—Тоді слухай й дивися уважно.

Андрій підвівся взяв до рук зброю й почалася теорія, що воно як воно і з чого воно складається.

Про всі ці баланси, стійкий та правильні удари було цікаво слухати, але це як вчити дитину ходити, мені потрібно тисячу разів це відпрацювати доки щось вийде. Стомлено я впала на пісок с шаблюкою в руці.

—Все більше не можу, — жалібно проговорила я.

Андрій сів поруч й забрав в мене зброю до своєї.

—А ти протрималася довше ніж я планував. У тебе точно талант. Тобі б до нашого отамана от би він зробив із тебе вояку, — щиро казав хлопець.

—Як гадаєш, там вже буря вщухла й можемо повертатися?

— Не знаю, Ліза могла б вже щось вигадати й помиритися, — сказала я дивлячись на чайок, що кружляли в чистому небі, ганяючись за якимись комашками.

— Та сістер завжди мирить усіх. Он декілька місяців Богдана з нареченою мирила, — як ні в чому сказав Андрій й потягнувся до пляшки з водою.

Від його слів кров залишила моє обличчя, а все всередині завмерли, магія обернулася насторожено підняла голову й пронирливою змійкою скрутилася захищаючись.

— Ти чого напружилася? — помітив Андрій, уважно дивлячись на мене.

-— То від втоми, все гаразд, — додаючи легкості голосу відповіла я. — Не звертай уваги, — я підвелася під його пронизливим поглядом.

— Дякую за урок це було класно, — я повернулася до моря й в тут мить прийшло рішення поплавати. Мені потрібна вода довкола, дуже багато води.

Я почала знімати кросівки під здивований погляд Андрія.

— Я піду до моря, спробую знайти спільну мову, — кинула мимохідь, та із розбігу пірнула у теплі хвилі.