Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 33

Макс.

Ледве дочекався вечора. 

      Очікування, зводило з розуму, тримало постійно на межі, не давало зосередитися, розтікалося судинами в шаленому передчутті нашої зустрічі. 

     Чому я такий впевнений, що Марія прийде? Сам не знаю. Але інтуїція мені підказує, що ми побачимося і станеться це саме на цій вечірці.

      Тому і відіслав довірену мені людину, щоб зустрів дівчину в готелі і безпечно доставив в ресторан на березі моря.

       Не можу пояснити, що змусило мене обернутися, та саме в цей момент Марія зайшла до великого бенкетного залу. Одягнена просто шикарно, вишукано і досить сексуально, але не відверто.

- Привіт. - тихо промовив, підійшовши ближче. - Ти все ж таки прийшла. - посміхнувся і поклав руку на її поперек, легенько притягнув до себе.

      Чоловіки мене зрозуміють, це щось на кшталт маленької демонстрації, що ця жінка зі мною, вона моя.

- Прийшла. - відповідає і відводить очі соромлячись.

     Відходимо трішки вбік, прикриваю дівчину від сотні допитливих очей, нахиляюся і ніжно цілую. Цілий день це бажання ні на мить не полишало мої думки.

 

      Марія.

      Наче Попелюшку на балу Макс закрутив мене у танку, вивівши на середину залу де багато пар вже танцювало.

      Хвилююче і моторошно одночасно. Так буває, напевно, коли відчуваєш, що з кожним днем стає все важче і важче чинити супротив його неймовірній чоловічій енергетиці. 

- Ти дуже гарна. - шепоче мені на вушко, і моя шкіра вмить покривається мурахами.

      Приємна повільна композиція добігла кінця, і ми залишили танцпол. Щойно ми це зробили, як нашу ідилію було зруйновано.

- Мельник, ось ти де! - гукає його чоловік, якого я вже бачила з Максом.

- То ти мене нарешті познайомиш зі своєю… - той зам’явся.

- Дівчиною. - додав Макс. - В неї чудове ім’я, її звуть Марія.

- Дуже приємно. - кивнув мені його товариш. - Мурат. 

- І мені приємно. - відповіла, і відчула, як наші долоні з Максом торкнулися одна до одної, начебто ледь вловимий дотик, а так хвилююче. 

- Мені треба вкрасти у Вас Макса, всього на декілька хвилин, правда! - почав виправдовуватися Мурат.

- Ходімо зі мною. - Мельник явно не планує мене відпускати від себе.

- Максе, тебе там чекають самого. - потім його товариш перейшов на шепіт. - Жодної жінки, навряд чи варто робити виключення.

- Я почекаю. - тягнуся до вуха Макса. - Все буде добре.

- Всього п’ять хвилин, і я повернуся! - говорить до мене Мельник. - Нікуди не йди. Чуєш?

- Добре, добре! - аж посміхнуло, як він переймається за мене.

     От тільки життя, це не чарівна казка, де хрещена начаклує все. Варто було Максу зникнути звідси, як одразу, наче з під землі, намалювалися два здоровані, посіпаки Едіка. Роззираюся на всі боки, кого б покликати на допомогу, і жодної знайомої людини поряд. Тільки Макса слід охолов, як одразу всім оточуючим стало байдуже на мене. Ось так, знову я наодинці з життєвими викликами.

- Ходімо Маріє! - промовляє перший, схилившись, щоб не привертати зайвої уваги.

- Я нікуди не піду! - злякано відповідаю йому.

- Ще й як підете! Едуард просив нагадати про борг та Ваші коштовності, які він вже готовий пустити з молотка. - промовив перший здоровань.

- А ще, просив нагадати про наркотики, які у Вас з собою. - додав другий. - Можливо ніч у турецькому відділку зробить тебе більш поступливою? 

- Ходімо, Маріє! - знову озивається перший, гримаючи на мене, змушує швидше приймати рішення, притупляє моє бажання опиратися. 

- Я хочу поговорити з Едуардом! - благальним голосом промовляю, в той час як ми прямуємо довгими сходами униз в бік виходу з цього закладу.

- Обов’язково! - глузливо вигукує другий, вихоплює з моїх рук стільниковий телефон і з силою згинає його вдвічі.

     Звук пластику і скла, ріже слух. А мені зараз по справжньому стає страшно та моторошно.

     Здоровані, зрозумівши, що до виходу залишаються лічені метри вже не вмовляють, а просто тягнуть мене за собою.

- Відпустіть. - спробувала протестувати, але широка долоня одразу закрила мого рота.

     Щойно мене запхали в автівку, яка зі скрежетом коліс зірвалася з місця і кудись понеслась, перший викрадач простягнув мені слухавку. 

- Ось! Шеф на дроті! - пояснив той.

- Алло! - промовила я через схлипи. - З ким я розмовляю?

- Юна панно, вже встигла забути про угоду? - почула голос Едіка зі стальними нотками. - І цим страшенно розчарувала мене. Тож попрямуєш найближчим рейсом звідси до Києва! 

- Але ж…

- Не бажаю чути жодних заперечень. Мої люди все бачили. І Ваші любощі з Мельником. І твою зраду нашим домовленостям. Тож, тепер Маріє, ігри закінчилися, а ти покарана за свою легковажність! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍