Арія Вест - Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест

В ту ж мить усі присутні отримали змогу переконатися, що насправді діти-зомбі не збиралися шкодити дівчинці у центрі кола з факелів. Ба більше, щойно вони увійшли у нього, то одразу ж перестали видавати звірине ричання й заспокоїлись. Усе скидалося на те, що вони у всьому повністю їй підкорялись і зараз, коли вона наказала їм щось, вони одразу ж узялися виконувати це.

Зненацька усі зомбі-діти почали розбігатися в різні сторони, зникаючи у пітьмі і викликаючи у всіх присутніх дике відчуття страху.

― О, чорт! Ти бачиш їх?!

― Ні, а ти?!

― Нічорта не бачу! А раптом вони біжать сюди?!

Хаос серед селян поширився миттєво. Релі ще не скочила на ноги, як зробили її супутники, у голові принцеси вирували різні думки…

Один із селян раптово крикнув, натягуючи тятиву лука:

― До біса! У всьому винна ця паршивка!

― Ні! ― тут же закричала Релі, але стрілу уже було випущено.

Обличчя селянина наповнилось незримою радістю ― він чітко знав, що влучить у ціль, він обрав безсумнівно правильну траєкторію пострілу.

Одначе…

В ту ж мить стрілу щось перехопило просто на льоту.

А в наступну секунду усі були змушені кидатися подалі від краю обриву ― виявляється, стрілу упіймала одна із зомбі-дітей, що весь цей час неймовірно швидко лізла по майже вертикальній стіні ущелини просто до них!

Із риком вона накинулася на селянина з луком, котрий від несподіванки впустив його і пронизливо закричав. Інші кинулися навтьоки, та були змушені одразу ж повертати назад ― з усіх сторін лісу їх уже почали оточувати інші зомбо-діти, загальною кількістю явно більше десяти!

― Без паніки! ― голосно крикнула Релі, але… то були цілковито марні слова.

Від одного вигляду гнилих облич зомбо-дітей селян охопив такий страх, що вони у спробі втечі натикалися один на одного, впускали зброю і пронизливо верещали, явно забувши, що сьогодні полювання мало вестись на звіра, а не на них самих.

― Лея, Ноа! Прикрийте селян! ― вигукнула Релі, роззираючись довкола так швидко, як це було можливо в умовах неочікуваного нападу.

Юні мисливці ствердно кивнули головами, оголюючи свою зброю ― Ноа свій меч, а Лея батіг.

З допомогою удару по повітрю Леї вдалося відігнати зомбі-хлопчика років десяти від нещасного лучника, котрого дитина встигла заслинити і налякати до чортиків, але поки не вкусити. Від жаху бідолаха навіть не зміг сам підвестися, та вчасно підбіг Реґон, щоб йому допомогти.

― Давай, підводься! ― взяв він його під руку, а тоді крикнув: ― Принцесо! Що за чортівня відбувається?!

Релі тим часом озиралася довкола, щоб хоча б трохи роздивитися дітей. Селяни в той час збивалися в різні купки, а потвори все наступали, явно збираючись роздерти усіх, хто трапиться їм на шляху. А втікати було нікуди ― вони перебували у цілковитому оточенні.

― Ану не підходь! Назад, я сказав! ― закричав Ноа, відганяючи від однієї групки селян на чолі з товстуном хлопчика-зомбі років дванадцяти, що ричав і плювався слиною на всі боки, наче скажений собака.

― Ваша Величносте! ― окликнула Лея. ― Ми не можемо їх ранити, це ж діти зі села!

Раптом Релі насупилася. «Вони праві. Саме тому потрібно звернутися до причини», ― пронеслося у її голові. Вона підбігла до найбільшої купки селян, яку охороняли Реґон та Лея, і крикнула:

― Усі! Сюди! ― коли всі збіглися, а Лея та Ноа стали поруч із принцесою, вона тут же взялася до магії.

Склавши руки у потрібній печаті, дівчина зосередила довкола них спочатку світло, тоді темряву, а тоді й щось середнє між ними. Різко спрямувавши розкриту долоню в напрямку групки селян, принцеса змусила сяйво сполучених тьми й світла оточити людей великим сяючим колом, що тут же випалило у землі широку смугу якихось невідомих символів і закруток. Лея та Ноа із захопленням спостерігали, як принцеса творить магію.

Завершивши, принцеса крикнула:

― Їм не перейти через захисний бар’єр!

― Що за..?! ― тут же почали дивуватися селяни, дивлячись собі під ноги.

― Магія?! Ти…

― Ви… ви чаклуни! Заклинателі!

― Ви ― нечисть!

Лея:

― …

Ноа:

― …

Релі тільки й хотілося, що затулити обличчя руками. Та на це не було часу. Вона звернулася до Ноа та Леї:

― Пригляньте за ними, благаю. Я невдовзі повернуся.

І направилася до обриву. Враз збліднувши, Ноа та Лея кинулись слідом, але Релі розвернулася, уже тримаючи в руці свій кинджал – Чорну смерть.

― Ми не відпустимо тебе одну! ― випалила Лея.

На фоні уже почулися крики селян, бо зомбі-діти оточили їх і деякі якраз спробували пробитися крізь бар’єр, та невидима стіна успішно їх стримала.

― Ні, ― абсолютно спокійно відказала Релі. ― Ви потрібні тут. Бар’єр не триматиметься вічно.